життя — закон пристосування до ріжного оточення з найменшими зусиллями.» Монтегацца теж висловлює таку думку, що розумово-психічний розвиток людини проходить з дитинства до зрілого віку через ті ж щаблі, які пройшла людність шляхом культурної еволюції. Так, сучасний австралієць по розуму, по емоціях, виявляє психічний тип близький до сучасної європейської дитини з тою одміною, що дикун застигає в свойому розвиткові, а цивілізована дитина виростає в цілком культурну людину, яка проймається сучасним поступом. Цей біогенетичний закон виявляється на тих атавізмах або пережитках, яких чимало можна помітити у наших дітей. Так напр., як би добре дитина не була нагодована, вона по встоїть перед спокусою якогонебудь бадилля або трави: щавель, лопуцьки, аір — це такі примани, перед якими не встоїть жадна дитина. Так само дужо приваблює дітей яблуко, і з крадіжкою яблук по всьому світі найважче боротися кожному педагогові. Ніякий другий овоч не спокушає так дітей; так само ж впадають коло яблук і дикуни й мавпи. Дикунську спадщину можна бачити в емоціональних афектах дітей, як вони в лютому гніві кусаються, дряпають, щипають, приймають дуже характерні пози, б'ються головою, тупотять ногами, качаються по землі, і слина в них у роті збільшується, мов у мислівця при згадці за ту здобич, яку він зараз їстиме. Чимало атавізму можна спостерегти в рухах дітей, як вони люблять гойдатися на гілках дерев, лазити по стовбурах дерев, качатися в сухому листі або соломі, громадити вохкий пісок, плюскатися в воді — всі ці рухи дуже нагадують
