болевим. Онтогенетичний розвиток усякої особи й роспочинається з такої первісної аккомодації рухів. Особи, що найкраще аккомодують і які виявляють поступову утонченість аккомодаційних засобів при всяких умовах життя, і виживають найкраще. В цьому онтогенетичному розвиткові приймають участь як придбані риси, так і спадщинні. Тут багато допомагає звичка, яку Балдвін виясняє так: звичка виявляє нахил організма кільки разів повторювати свої власні рухи, а також добре затямлювати потрібні для життя дратування. Початок звички треба шукати в самому початку життя. Звичка керує всіма нашими новими придбаннями. Гросс каже: «Коли яка-небудь незвичайна, але певна реакція утворена нами один, чи кільки разів, то закладається органічний нахил до того, щоб при подібних дратуваннях реагувати однаковими способами, такі нахили утворюються майже механічно, як наша одежа приймає ті фалди, якими вона складається. У дитини завше виявляється нахил і змагання повторювати кільки разів приємний рух або слово з оповіданння. Чим більше робиться повторень, тим шляхи для рухів стають гладше, вони утворюються легше. Від найчастіших повторювань свідомість рухів відходить і рухи стають механічними — як от, коли дитина навчається ходити чи, напр., нести ложку до рота.
Поруч з аккомодацією і звичкою рухів велике значіння має соціяльний фактор переймання, яке вважається посереднім щаблем між інстинктом і розумом. Переймання допомагає дитині оволодіти тими рухами, які придбало попереднє покоління людности. До-
