тина дуже рано почуває, розуміє, що вона для згоди з своїм рідним оточенням мусить постійно зрікатися деяких своїх бажань, своїх потягів (влечень). Вона почуває якусь регулярність і упорядкованість в поводженні й у вимогах цього найближчого до дитини оточення, і це впливає на дитину, як найперша особова суггестія. Утворюється якийсь постійний зразок, якого дитина бажає осягнути, якому вона несвідомо кориться і який вона переймає. Тут для розвитку морального намічається два грунти: одні визнають співчуття, цебто соціяльний інстинкт, другі — звичку, панування звичаїв. Соціяльний інстинкт має видатних прихильників — Дарвін, Адам Сміт та инші визнають його корисним для захисту вида, раси. Він вимагає зріктися первісних егоїстичних побуджень, пригнітити агресивні нахили звичайного я для добробуту колектива. Оце самовідречення й є перший ключ до моралі і перша слухняність матері, батькові, є перше свідоме визнання закону. Це дається дитині не одразу, а після багатьох її заходів до найменшої аккомодації до свого соціяльного оточення, після кількоразового виконання свого обов'язку, після чималого бунтарства. Де-далі більш розвинене моральне почуття потрібує все меншого авторитету зовні, вимоги моральної свідомости виконуються все легше, дитина все більше керується своїм власним внутрішнім імперативом, а замість авторитету батька, матері виступає товариський колектив, гурток, громадянство. Соціяльне почуття дитини розвивається без перерви, разом із суцільним її розвитком, з прийманням нових вражінь, нового знання, нових активних виступів; постійно їй доводиться підніматися до розуміння
