нових соціальних функцій. Соціяльна спадщина до деякої міри це їй полегшує, дає їй змогу вчитися мови, вести торг, поводитись зі зброєю: дитина росте в соціяльному оточенню і як тіло набірається сили в доброму повітрі, так росте її дух серед сприяючого соціяльного оточення. Виявляється, що дитина складається з природжених інстинктів соціяльної спадщини, які, завдяки розвиткові і волі й допомагають людині підтримувати дуже складну сучасну систему соціяльних відносин. Взагалі людина є скоріш соціяльний продукт, аніж соціяльний творець; без громадського оточення вона не увласнила б жадних соціяльних акцій і не мала б нахилу їх виконувати. Все, чому дитина навчилася, перейняла вона від товаришів, які теж переймають думки й акції від инших. Так само й окремі народи переймають один від другого, користуються поступом сусідів. В розвиткові соціяльного інстинкту мала велике значіння емоція співчуття. Треба розріжняти співчуття органічне — рефлекторне, і співчуття свідоме, розумне — до вбогих, поранених і др. Перше виявляється й у звірів — собака виє, коли бачить свого хазяїна в журбі. Мала дитина одразу починає плакати, бачучи сльози своїх рідних. Звірі виють, зачувши кров кого-небудь з свого роду. Розумна форма співчуття виявляється у дитини пізніше, коли остаточно сформована уява за когось другого, не я. З цієї уяви, поширеної на більш широке оточення, і виникає громадське співчуття, нахил до спільної гри, праці, спільного виступу. Це ранішня стадія соціяльної культури людности. У дитини спочатку панує егоїстичний період від 3 до 5 літ, що за несприятливих умов може затриматися
