бу; недармо-ж він Проць Кривовязий радний повятовий.
Як бувало їде на сесию радних до місточка, то цїле село зглядає ся на нього. Одні завидують йому капоти, другі шапки, треті чобіт, иньші воза або коней, а всї разом зітхають та шепчуть: “Гей що пан то пан, не дармо-ж він Проць Кривовязий радний повятовий.”
Одного разу якось по відбутій сесиї сидїв пан Проць таки у свому селї в корчминї та запивав “брудершафт” з паном начальником та кількома богатими громадськими радними. Бесїда була ріжна а вкінци зійшла на се: як, що, і над чим радить повітова рада. Проць став усе те оповідати так що його слухачі лишень очи вибалушили на нього.
— От знаєте — рецитував він — на послїднім засїданю ухвалювали ми повітові податки. Прийшло на чергу і наше село. Пани казали, що наше село велике, тож буде платити одну четверту часть повітових податків. То я тодї як встав як зачав промовляти, що ми бідні, що не маємо звідки, то панам аж слези в очах стали. Вкінци ударив я кулаком в стіл тай кажу: Пани! як — я Проць Кривовязий, як — я радний повятовий, так вам сумленно кажу, що наше село не в силї більше заплатити як одну трету часть. І видите пани мусїли на тоє пристати.
