віть тим, кого поет зве „недолюдками, дітьми юродивими“, й тим він проказує шлях, яким ідучи, можна заробити собі прощення за кривди, заподіяні народові. Тільки що він роскрив усю мерзоту того ладу, що застує світ щастя й волі людям, але зараз же він подає й ліки на те лихо.
Подивіться на рай тихий,
На свою Вкраїну;
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну…
Розкуйтеся сами з неволі духової, розкуйте братів своїх, приверніться усим серцем до свого народу, працюйте серед його і для його, бо тільки
В своїй хаті — своя й правда
І сила і воля
От у чому бачить поет способи на те, щоб на добре направити лихо. „Учітеся“, — говорить він далі, та не так, як досі вчились, пориваючи зв'язки з рідним народом, але
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
А здобувши науку, не панькайтеся з нею, як з дорогою але непотрібною цяцькою, а прикладіть її до того, щоб зробити кращим людське життя на своїй землі і тим додати й своєї вкладки до вселюдського щастя. І тихою любов'ю бренить поетове благання, що ним закінчує він своє „Посланіє:“
|
Обніміте ж, брати мої, |
