Біографичний матеріял скупо про це говорить, хоч мало не в один голос усі люде, які зазнали під той час Шевченка, зазначають, що він був на диво спокійний і наче зовсім байдуже ставився до своєї майбутньої долі. В дорозі до Петербургу Шевченко був такий, кажуть, веселий, поводився так безжурно і так жартував, що на одній станції смотритель завважив, не можна пізнати, що хто́ саме арештований і хто кого везе — чи поліціянт Шевченка, чи навпаки. Так само спокійно про людське око й навіть удаючи веселого, поводився Шевченко і в петербургській тюрмі, принаймні перед чужими людьми, ставав на допити, давав свої посвідчення й жартом одповідав на всяке не казенне слово, яке чув од своїх тюремників. І це через увесь той місяць, поки тяглося слідство, коли доводилось балакати з „самим“ Дубельтом, що поводився з братчиками, як „вахмистръ по воспитанію“: лаявся, тупотів ногами, лякав карою на смерть і т. и. Спокійно вислухав Шевченко й надзвичайно жорстокий присуд, — так спокійно, що юристи з „III-го отдѣленія“, не вагаючись, могли написати на закінчення справи, ніби то він „выражалъ глубочайшую (!) благодарность“ за кару та „искреннѣйшее раскаяніе“[1].
От мало не все, що маємо з оповіданнів сторонніх людей та з офиціяльних документів про ті, видима річ, надзвичайно тяжкі два місяці в житті Шевченка, які пережив він од арешту (5 квітня) до відсилки на оренбургський степ (31 травня). Так багато пережито — од весільного настрою й ясних
- ↑ „Былое“, 1906 р., кн. VIII, стор. 12.
