його попередниками, була між ними й велика ріжниця, що зараз же виявилася в тому запальному напруженні, з яким ударив Шевченко на те, що мав за вороже народові. Разом з тим саме розуміння ворожого він так поширив, що далеко позаду лишив своїх попередників, на таку широту неспроможних просто вже з причини соціяльного свого становища.
Справді — Шевченко був продуктом зовсім иншої соціяльної атмосфери і всіх взагалі громадських обставин, нїж ті письменники, що були перед ним. Коли не рахувати 2–3 чоловіка „разночинців“, то́ були все панського коліна люде, — він був кріпак, що вийшов із самого споду соціяльної пирамиди й знав народнє життя, не тільки згори на його поглядаючи, а й на власній шиї перетерпівши все, що доля одважувала у нас кріпакові. То́ були знов же мало не одним лицем люде з лівобережної України, де національні стосунки не так тяжко поплутались, — він був з правого боку Дніпра, де соціяльна безодня між паном та кріпаком ще глибше позначилась і ширше розсунулась через національну та релігійну ріжницю між паном-поляком-католиком і кріпаком-українцем-православним. Національні та релігійні ознаки тут ще дужче заострювали й так напружені соціяльні стосунки поміж покріпаченою масою та жменькою дармоїдів, і все, що виносилось по-над кріпацьку масу, вже тим самим уважало себе за щось вище і з національного та релігійного погляду і справді було зовсім чуже народові й вороже. Та й сама неволя кріпацька тут давніше вкорінилась і тяжче на народніх масах одбивалась, нїж на лівому боці.
