В усякому разі сьогорішні роковини поки що перший раз дали привід до того, щоб російська преса одностайне виявила увагу й прихильність до українства. Цей факт тим більш замітний та втішний, що стався він без жадної участи офиціяльних сфер, як це буває иноді, — напр. під час Пушкинового свята, — а з власного почину самої громади. Видко, справді потрохи прокидається „пустиня“ й крига байдужности починає розтавати…
І от тепер, коли російська преса так одностайне озвалась на українське свято, варто пригадати одну вельми цікаву рису з того, як ставилась критика російська до українського поета колись. Перший виступ нашого Кобзаря на літературну ниву критика, за незначними винятками, зустріла досить неприхильно, навіть вороже, глузуючи. Відомо, що навіть така чутлива до поезії людина, якою був Бєлінський — і та не здолала побороти в собі упередження проти „мужицького“ письменства; навіть великий реаліст Гоголь не спроможен був знайти в творах Шевченка нічого иншого, опріч
(Орел), „Одесскій Листокъ“ (Одеса), „Одесскія новости“ (Одеса), „Пермскія Губернскія Вѣдомости“ (Пермь), „Приднѣпровскій Край“ (Катеринослав), „Русскій Листокъ“ (Москва), „Русскія Вѣдомости“ (Москва), „Русское Богатство“ (Петербург), „Саратовскій Дневникъ“ (Саратов), „Сибирская Жизнь“ (Томськ), „Сѣверный Кавказъ“ (Ставрополь), „Сѣверный Край“ (Ярославль), „Сѣверъ“ (Петербург), „Торгово-Промышленная Газета“ (Петербург), „Харьковскія Губернскія Вѣдомости“ (Харьків), „Хуторянинъ“ (Полтава), „Черноморскій Вѣстникъ“ (Батум), „Югъ“ (Херсон), „Южное Обозрѣніе“ (Одеса), „Южный Край“ (Харьків), „Юный Читатель“ (Петербург).
