ность въ углу передней“, караючи ляпасами й різками за всякий живий по́рух дитячої вдачі; був цеховий майстер Ширяєв, що в одній особі своїй зібрав до купи вдачу дяка-спартанця, диякона-маляра й дяка-хиромантика і вагою такого троїстого генія тим дужче гнітив безталанного хлопця… Легко зміркувати, що́ перетерпів він, шукаючи людей і натрапляючи на самі роскішні екземпляри двоногої звіроти, що засивали в його душі насіння огиди й протесту. Зате в душі у хлопця разом з искрою протесту була віра в людину й невиводне шукання правди і справжніх людей, і воно вивело кріпака-художника на добру путь, звело його з людьми, од яких уперше почув він людський голос, вложило перо в руки й нашептало йому натхненних пісень. Року 1840-го Шевченко був уже автором „Кобзаря“, р. 1841 з'явились „Гайдамаки“. На Україні заспівав соловейко, про якого пророкував Гребінка, тільки що у цього соловейка такий був широкий діяпазон голоса й така сила геніяльного розмаху, що перші ж його пісні звернули на себе загальну увагу на Україні. Найкраще може висловив вражіння од дебюту Шевченкового старий Квітка, що йому аж волосся на голові до-гори встало, коли почав читати „Кобзаря": „я його притулив до серця, — писав ветеран українського письменства до новака, — бо дуже шаную вас, і ваші думки кріпко лягають на душу“. Коли Шевченко скінчив академію й року 1845-го поїхав на Україну, щоб оселитися в Київі і жити й працювати для рідного народу — він був уже першим і найбільш популярним серед українських поетів, великою надією всіх прихильників рідного слова, признаним
