з його праці у Головнина, обернувся до тієї ж спасенної думки й доручив Капнистові скласти огляд письменства в Росії за р. 1863, але вже з погляду його, Валуєва. В огляді Капнист найдужче мав підкреслити неминучу потребу того, щоб догляд над письменством віддано до рук міністрові внутрішніх справ, бо міністр освіти не може з тією справою дати ради. Служити особам, а не ділові й робити все, чого треба старшим і що звелять — це принцип кожного путящого урядовця. А бувши таким, Капнист не завагався під рукою Валуєва писати проти колишнього свого начальника — Головнина, та й проти самого себе, як автора Головнинових оглядів. Але промітний Валуєв не обмежився на періодичних оглядах літературного руху для царя, як це робив його антагонист; він глянув на справу ширше й практичніше, вигадавши для цензорів такий, мовляв би то, „курсъ россійской словесности“, до якого б вони заглядали, розливаючи моря червоного атраменту. Книжка, що про неї мова мовиться, й мала бути тим „курсомъ“ на науку цензорам — як їм ставитись до всяких напрямів у письменстві та до поодиноких письменників. Капнистові належить тут огляд ліричної поезії (значить — і оцінка Шевченка), прозового письменства, а також по-части й періодичних виданнів за р. 1863–64; останній „за недосужностью і ділами по должности“, мовляв Тетерваковський-Возний, по-просту передруковано з згаданих „обзорів“, що подавав цареві Головнин!..[1].
- ↑ Історію боротьби між Валуєвим та Головниним росповів д. М. Лемке в цікавій книжці „Эпоха цензурныхъ реформъ 1859–1865 годовъ“. С.-Петербург, 1904; тут наведено й частину офиціяльної критики про Шевченка.
