Таким от способом, на-швидку, і складено офиціяльну критику, справжній продукт бюрократичної творчости в письменстві, писаний дубовим стилем петербургських канцелярій. Мета критики — кайдани на краще, поступове письменство — виразно проступає в передмові, що належить чи не самому Валуєву. Офиціяльний критик виступає щирим прихильником так званого „чистого мистецтва“ і в передмові починає навіть з крокодилячої сльози над тим, що „оставя путь свободнаго (це під цензурою Бенкендорфів та Дубельтів „свобода“!) развитія, литература наша значительно отклонилась въ несвойственную (!) ей среду односторонняго служенія временнымъ политическимъ, гражданскимъ и общественнымъ вопросамъ“ (стор. I), а тим часом ніби-то „истинная среда изящнаго можетъ развиваться совершенно свободно помимо преходящихъ явленій жизни“ (II). Згадане збочення письменства на стежку погибельну „служенія временнымъ etc. вопросамъ“ автор передмови поясняє найбільше впливом російської критики (Бєлінського, Чернишевського та Добролюбова), що ширила невідповідний ніби-то погляд на письменство й навертала його до протесту проти уряду та пропаганди соціялізму й комунизму. Зазначивши і підкресливши „неблагонадежность“ цілого письменства, офиціяльний критик на науку цензорам кінчає так: „знаніе главныхъ направленій, существующихъ въ литературѣ, и разумѣніе тѣхъ цѣлей, которымъ служатъ наиболѣе вліятельные писатели (,) можетъ нерѣдко содѣйствовать къ (sic!) вѣрному взгляду на новое литературное произведеніе, къ справедливому заключе-
