требу якогось порозуміння між національностями, то-б-то ставило національну справу гостріше, нїж де инде на Україні. Тут, нарешті, не за довго до того часу засновано другий на території України університет, що стягав до себе найкультурніші сили з усього краю. Який добрий був у Київі ґрунт для громадських организацій і як він справляв їх до національного питання, бачимо з того, що ще 1818 року повстала тут одна з найцікавіших масонських лож — „Соединенныхъ Славянъ“ з виразними ознаками федеративного принципу в основі своєї програми. В цій ложі, як пише історик масонства в Росії, д. Семевський, „членами были многіе поляки, русскіе и малороссы, и самое названіе ея показываетъ стремленіе къ установленію дружественныхъ отношеній между этими тремя составными частями мѣстнаго населенія“. Трошки згодом, р. 1823–1824-го, тут же, в Київі, працювала таємна спілка декабристів „Общество Соединенныхъ Славянъ“. Федералістичні традиції обох цих товариств, видко, не пропали в Київі, бо можна завважити деякі ідейні звязки між їми та Кирило-Мефодієвським брацтвом: відомо, що під час трусу в Костомарова р. 1847 між иншим знайдено „Докладъ слѣдственной комиссіи“ в справі декабристів, де була мова й про „Общество Соединенныхъ Славянъ“. Таким чином самою природою Київ ніби призначений був сказати своє слово в українському національному рухові, і опізнившись проти Полтави й Харькова, він зате вимовив його дужче й виразніше, поставив на новий шлях увесь український рух, надавши йому тих рис демократичного федералізму, які письменство наше пригорнуло й донесло аж до останніх часів.
