Як згадано вже, в половині 40-х років у Київі зібралася громада української молоді (Гулак, Білозерський, Маркович, Пильчиков, Навроцький, Андрузський, Посяда й инші) і серед неї р. 1845-го з'явився колишній кріпак Шевченко з ореолом величезного таланту поетичного, з кипучими планами роботи на користь рідного народу, з вогневими піснями про минулу й сучасну його недолю та голосним протестом проти всякої кривди. „Спів цей, — писав згодом у „Хуторній поезії“ Куліш, — був для неї (молоді) во-истину гуком воскресної труби архангела. Коли говорено коли-небудь по правді, що серце ожило, що очі загорілись, що над чолом у чоловіка засвітився полом'яний язик, то це було тоді в Київі“. Цей настрій високий найкраще вилився в организації брацтва під патронатом, свв. первоучителів слав'янських Кирила та Мефодія з красномовним девизом: „и разумѣете истину и истина свободитъ вы“. Іниціятором цього товариства, з якого нова починається доба в історії української свідомости й громадського руху, був певне Костомаров, повстало воно р. 1846 і в момент арештів мало близько сотні членів. То було товариство не старих масонських лож, що поринали в туманних абстракціях та містичних формах. Братчики наші зійшли з високого неба на грішну землю і просто взялись думати, як би громадське лихо полагодити, даючи цим високе свідоцтво і своїм громадським ідеалам, і політичному розвиткові. Мета брацтва була — ширити поміж слав'янами ідеї єднання й федерації на основі непорушної волі й автономности кожного народу, що пристане до загально-слав'янської федератив-
