ково, то не годилося б і „Кіевской Старинѣ“ одріжнятися. Оригинальности тут не багато, а читачеві така ріжноманітність дуже шкодить.
Коли ми зведемо до купи все те, що говорено було про нове видання „Кобзаря“, то побачимо, що видавці не виконали обов'язків, які на їх лежали — дати провірене критично, відповідно до всіх останніх дослідів, видання поезій Шевченка: хронологія переплутана, текст не вивірений і не виправлений по кращим варіянтам, чимало друкарських помилок. Так видати „Кобзаря“ міг би кожний книгарь, котрому й не сниться про які-будь обов'язки, що лежать на видавцеві Шевченкових творів. Усі оті помилки доводять, що видавці страшенно недбало вели видання й не доклали своєї праці до того, щоб воно могло задовольнити коли не всі, то хоч найперші вимоги. А Шевченко, здається, має вже право на більш уважне поводіння з своїми творами. Навіть у російській пресі часто плямують і ганьблять українців за байдужне та недбале поводіння з творами свого найкращого поета[1]; останнє видання ще раз показало, що українці й справді того варті. Редакція „Кіевской Старины“ мала всі засоби, щоб усунути помилки, провірити текст, виправити хронологію — і не зробила цього. Чого ж сподіватись од звичайних видавців!
Треба мати на увазі ще й те, що до року
- ↑ Ось що читаємо, напр., в одній рецензії: „Печальнѣе всего, что самый текстъ Шевченковскихъ стиховъ десятки лѣтъ издается все въ томъ же жалкомъ видѣ, безъ пересмотра рукописей, безъ введенія, безъ примѣчаній“ Див. „Новое Слово“, 1897 кн. I, стор. 87.
