„протирелігійність“ та „неморальнсіть“. Книга пропала вдруге і це запропащення далеко ганебніше за перше, бо заподіяне з доброї волі тих самих людей, що ніби то молились на Шевченка й окричали його скрізь, як свого національного пророка й проводиря. „Так завжде й бува з „пророками“, на котрих їх обожателі не дивляться об'єктивно й історично, а тільки абсолютно“, — писав з цього приводу Драгоманов, з старої праці якого „Шевченко, українофили й соціялізм“, передрукованої р. 1906-го у Львові новим виданням, нижчеподані факти й повибірано.
Р. 1877-го в одній галицькій газеті надрукована була звістка, що члени філії „Просвіти“ в Станиславові святкували Шевченкові роковини і що одна з вищих духовних осіб заборонила йти на це святкування вихованцям місцевої семинарії. „Особа“ зараз озвалась на цю звістку, виложивши „при сей вѣрной оказіи“ й свої погляди на Шевченка.
- „Відомо загально, — писала особа, — що межи молодіжжю шкільною шириться чим раз більше „невірство“, а по крайній мірі бодай апатія до релігії. Усилія катехитів, хотя би і найусердніші, суть по більшій часті безплодні уже по тій причині, що неопитна та фантастичеська (sic!) молодецька виображня для „ложних пророків“ чрезвичайно восприємчива. Одно єще було отрадою нашою, що у нас не було єще до сих пор контрелігійних писем в язиці руськім. Тепер однако й тії появилися, а то в роді поезій Шевченкових! Прошу переглянути особливо II том „Кобзаря
