дежь и наше простонародіе, а дѣятельность душ-пастырей и катехитовъ сильно затрудняется. Изъ взгляда (!?) на то проситъ добромильскій деканальный соборчикъ ординаріятъ вглянути (!) въ дѣло и, якъ были запрещены книжочки съ „упавшимъ съ неба листомъ“, такъ щобы и изданіе Шевченка съ выше названными и имъ подобными нерелигійными и ненравственными стихотвореніями были запрещены[1].
Ну, та нехай би вже собі це писали „москвофили“ отим своїм жаргоном, що, як чудово хтось висловився був ще в „Основі“, нагадує „ерзаніе грифеля по стеклу“. Зненависть до найбільшого українського поета входить у програму їхню, мовляв би так — „по штату полагается“. Цьому дивуватись нема чого, як і тому, що відомий Мончаловський вимагав якось од австрійського уряду, щоб цей знищив культ Шевченка в Галичині. Але ось другий документ, вже не з москвофильських сфер. Р. 1905-го одна теж духовна особа львівська видала конфиденціяльного листа до духовенства, а в тому листі, виливши на Шевченка цілий цебер лайок за те, що поет писав „в відражаючий спосіб проти Церкви Христової Католицької“, кінчає буквально так:
- Можна взяти иншого народолюбця, пр. Маркіяна Шашкевича або Основ'яненка або кого иншого, що жадної такої негідности не допустився, в честь його народні торжества устроювати і під іменем його товариства закладати. Але Шевченка ніяк славити не годиться.
- ↑ „Л.-Н. Вістник“, 1903 р., кн. III, хроника, стор. 215.
