Сторінка:Сергій Єфремов. Шевченко. 1914.pdf/206

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
Позаяк Товариство Наукове імени Шевченка має перемінитися на „Академію наук“, про то най священики, до того товариства належачі, жадають, щоб воно на далі вже не було під іменем Шевченка, з тим заявленням, що инакше вони виступлять. Чи священики наші не потрафлять бути народолюбцями без славлення Шевченка? Власне, єсли хотять добра собі і народові, то най не славлять його, бо через то кривдять славу Бога і пресв. Матері Божої, а тоє певно не принесе щастя ні нам, ні народові нашому; но кривдячи славу Бога і пресв. Матері Божої, тим самим віддалюємо ласку Божу від нас і стелимо собі і народові нашому дорогу до невірства і погибелі вічної і дочасної[1].

Здавалося б, далі вже нікуди податись, але не забуваймо, що нема краю глупоті людській і тому специфичному „растеряевскому невѣжеству“, що в своїй драговині все може утопити. Знайшовсь у Галичині „растеряєвець“ ще вищого коліна і „неморальність“ та „еротизм“ побачив у цих от віршах Шевченка:

Полюбила чорнобрива
Козака дівчина,
Полюбила — не спинила.
Як би знала, що покине,
Була б не любила[2].

Виписавши цей уривок з „Тополі“, де і взагалі знайшов „предостаточно эротики“, наш „растеряєвець“ копирсає глибокодумно пальцем у носі й пробі кричить, щоб такі „неморальні“ вірші пови-

  1. „Л. Н. Вістник“, 1905 р. кн. VII, хроника, стор. 95.
  2. „Кіевская Старина“, 1903 р. кн. II, документи, стор. 88–89.