Сторінка:Сергій Єфремов. Шевченко. 1914.pdf/208

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
Знов „пропала книга“.

Повний „Кобзарь“ Шевченків, який був з'явився тільки останніми часами в Росії, знов став заказаною у нас річчю. По 50-літньому ювилею смерти великого співця України й напередодні 100-ліття його нарождення, дійсність знову поклала свою важку руку на його єдину спадщину — натхненне слово й чарівні образи. І може найхарактерніше, що і сталося це як раз неначе з приводу святкування 50-літнього ювилею. Всім певне в пам'ятку ще той галас, що зняла була торік реакційна преса під час 50-літніх роковин Шевченкової смерти, ті чи потайні чи й безсоромно-одверті доноси, що ними засипали тоді адміністрацію зважливі „патріоты своего отечества“. І свого вони таки достукались: наслідком галасу була, як відомо, конфиската останніх виданнів „Кобзаря“ й судова справа проти його видавців. Справа та докотилась аж до сенату і 18 декабря сенат видав свій присуд. „Марію“, „Юродивого“, „Кавказ“ і „Царя Саула“ — знищено зовсім, 21 п'єсу понівечено, повикидавши з них деякі слова та цілі фрази.

Звичайно, до такого трактування утворів невмірущої думки людської ми звикли, — може навіть занадто звикли, ганебно звикли, і воно вже нас не вражає так, як би повинно вражати. Звикли, бо світова ще у нас річ і не самого Шевченка спіткала така доля. Ще недавно, бо цими тільки днями, засуджено й Толстого і так само пропала