На це, для мене й тоді цілком безсумнівне, питання рік партійної практики вже дав яскраву одповідь. На початку цього року вийшла у Львові брошюра д. М. Лозинського „Духовенство і національна культура“, в якій зібрано чимало харатерного матеріялу, що на повен зріст показує і самий „Християнсько-суспільний союз“, і взагалі шляхи клерикальних елементів у Галичині. Цікаво, що Шевченко й цього разу став тим пробним камінем, на якому збила собі ноги клерикальна организація: оргія войовничого ультрамонтанства знов з'осередилась на Шевченкові, досягаючи таких одвертих форм, які не часто можна було бачити навіть за старих часів. По дорозі все виразніше виявляються у новітніх „християн“ ще й инші риси, які так не личать до їх смиренно-мудрого вигляду та миролюбних заяв під час заснування партії. Користуючись з матеріялу, зібранаго в згаданій допіру брошюрі д. Лозинського, подам тут деякі факти з найновішого життя наших земляків за кордоном.
Почалося з святкування 50-літніх роковин смерти Шевченка, — власне з ювилейної статті д. Лозинського в „Ділі“. В статті оцій, звичайній ювилейній характеристиці поета, орган клерикалів „Руслан“ зараз же вишукав те, чого йому було треба — „цвітки богохульних поглядів“. Звичайно, що „Русланові“ не так цікаві були оті „цвітки“, як добра, на його думку, оказія викопати яму конкурентові. Принаймні кінчає цим разом „Руслан“ зовсім не двозначно: „Отсе новий доказ, як орган „Народ. Комитету“ і укр.-руського клубу, в котрих засідають священики, орган піддер-
