запопадливо по недільних школах. До загальних підстав зводить усю цю роботу відома стаття одного з найвизначніших братчиків, Костомарова, в „Основі“ за 1862 р. під заголовком: „Мысли южнорусса. О преподаваніи на южно-русскомъ языкѣ“. Нам тепер не цікаво, чим і як доводить Костомаров потребу народньої освіти народньою мовою: пізніші педагоги зробили це краще й повніше за Костомарова. Натомісць варто звернути увагу на ті практичні заходи, які старий братчик рекомендує своїм землякам.
Згадавши про тодішні придбання в сфері українського красного письменства, Костомаров робить одну чималу оговорку — „что все это не главное въ нашей литературной задачѣ: недостаетъ чего-то самаго существеннаго, того, что бы дало твердость и плодотворность нашимъ стремленіямъ“. „Ми, — пише Костомаров далі, — бачили в нашій українській[1] літературі багато гарного, взятого від народу; та бачили й занадто мало того, що ми натомісць сами дали народові. „Соловья баснями не кормятъ“ — кажуть у приказці, так і народ не можна годувати самими повістями та віршами. Йому треба доброї і ситої їжі — знання й освіти“. Поставивши таке загальне вимагання, Косто-
- ↑ Костомаров скрізь уживає терминів: „южноруссъ“, „южнорусскій“, зам. „українець“, „український“.
вам на показ 10 екземплярів мого Букваря, а з контори транспортів ви получите 1000 екземпл. Добре було б, як би можна роспустить його по уїздних та по сільських школах. Та вже, що хочете, то й робіть з ними, а як Бог поможе, зберете гроші, то положіть їх в касу ваших воскресних шкіл“. „Це не моє добро, а добро наших убогих воскресних шкіл“, нагадує ще раз поет, запитуючи, чи не візьме митрополит Київський 5000 пр. „Букваря“ за гроші. Див. „Твори Т. Шевченка“, т. II, стор. 444.