відбутих ювилеях. Це та друга частина ювилейного святкування, без якої воно буває звичайно неповним і не промовляє всього, що повинно б промовити. Римляне мали мудрий звичай, випускаючи за блискучим поїздом тріумфатора найнятих обмовців або рабів, що голосно лаяли людину, яка заслужила найвищої пошани — тріумфу. Римляне розуміли, що тріумф буде не повним і не справжнім тріумфом, коли безсилим сичанням не виявить своєї нікчемности ворог, вони тямили, що ці ганебні людці своїм контрастом тільки дужче одтіняють тріумф переможця і тим на більшу славу й хвалу йому служитимуть. І я скажу, що тріумф Шевченка був би теж не повний, коли б за його тріумфальним шануванням не бігла оця дика зграя брудних, придурковатих та гунявих людей, що своїм огидним виглядом та безглуздим белькотанням тільки підносять ту повсюдну пошану, якою без начальницького наказу окрито ім'я геніяльного Кобзаря українського. Вони теж допомагають нашому святу, і тричі правду сказало „Новое Время“, що ні одного російського письменника так не шанували і, додам, не шануватимуть ніколи — навіть тих не шануватимуть, що найбільшу ворожнечу проти себе колись викликали серед ворогів світла і правди.
І от брудні люде, не розуміючи своєї справжньої в ювилейному поїзді ролі, з усієї сили клопочуться. Вони вже одкинули первістний замір видавати по своєму твори поета — ще бо й без них зроблять — і взялися до иншої роботи, що більше їм з руки. Нема тієї дурниці, якої цими днями не валили б вони на Шевченка. Розпустник, „кощунник“, „сепаратист“, п'яниця, безграмотний,
