вигаданий і підроблений і т. и. і т. и. — такі епітети сиплються на голову людини, що винна тільки тим, що сто літ тому народилась. Чернеча нетерпимість і консисторський фанатизм подали приязну руку міщанській чесноті, політичне фарисейство йде поруч з безпросвітнім туподумством — і що день божий викидають гуртом хулу на людину, якої нігтя не варті всі оті патріотичними чеснотами приоздоблені людці. Тямлючи, на якій найкраще тепер сопілці награвати, вони найдужче наполягають, звичайно, на неморальність та політичну крамольність Шевченка, накликаючи заборони на святкування та кари на тих, хто святкує. Особливе обурення в хвості, що тягнеться за тріумфальним поїздом українського поета, викликала, як знаємо, постановка йому памятника і головний штаб брудної зграї, нова газета „Кіевъ“, буквально день у день гавкає, тикає перстами, кричить — „рятуйте“ й лається тією крутою лайкою, якою так пропахлися співробітники цієї газети по союзницьких чайних. Почав кампанію православний архиєпископ Никін, за ним потяглися професора, як Вязигин та Армашевський, і просто вже люде охочі до всякого публічного бешкету, як Федір Постний, Клеоник Цитович, Розмитальський, Голубев — і бій іде по цілій лінії випробуваних патріотів, що їм сіллю в оці запав Шевченко. І можна залюбуватись таким роскішним хвостом при колесниці нашого тріумфатора: такого б і навмисне не прирозуміти й не придбати!..
За головний козирь в аргументації цих добрих патріотів служить обвинувачення в неморальності та в крамольності. Ці почтиві люде ніби дума-
