Сторінка:Сергій Єфремов. Шевченко. 1914.pdf/265

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
Щасливий Шевченко.

Здавна вже дуже популярною стала думка про тяжку долю геніяльної людини, 100-ліття од дня нарождення якої ми нині згадуємо. Важке сирітство змалку, поневіряння по наймах, муки неволі в панських покоях, муки другої неволі в Ширяєвській майстерні, муки третьої неволі в порожніх степах закаспійських, життя в смердючій казармі, самотність, уболівання над долею кріпаків-родичів і всього рідного народу — такий був той зміст, що виповнив собою до верху всі 47 літ життя Шевченкового. Такого тяжкого змісту вистарчило б, щоб охмарити життя багатьом людям, а тут же усе це довелося витерпіти йому самому, і здебільшого навіть без жадної потіхи, без дружньої розваги, без слова приязного, без просвітку, без надії на кращу будуччину…

Чи мати Богу не молилась.
Як понесла мене, що я,
Неначе лютая змія,
Розтоптана, в степу здихає,
Захода сонця дожидає? —
Отак то я тепер терплю
Та смерть із степу дожидаю…

Скільки ж то треба витерпіти, яких мук зазнати, щоб до цього порівняти життя, щоб отаке безнадійне слово промовити!.. „Десять літ! — криком