І от, обертаючись до сьогочасности, Шевченко дуже добре зрозумів зв'язки між поневоленням соціяльним та політичним і через те був палким апостолом і політичної волі. Той лад, що попускає на гніт і неволю над милійонами людей на втіху малої купки — він ненавидів однаково з кріпацтвом, бо тямив, що одна неволя другу родить і підсилює, одна з одної підпомогу має. В поезіях „Сон“, „Кавказ“, „Юродивий“ та инших показує Шевченко те лихо, що від політичної неволі виходить, і знов таки трудно знайти другого поета, що б так умів вишукати дошкульне місце у супротивника й такого завдати тяжкого удару, не лякаючись за це кари од розгніваного ворога. Тонка іронія, безощадний сарказм, обурення гнівне — все пускає він у діло, щоб здискредитувати систему гніту й безправности. Кожен освічений чоловік знає певне Шевченків образ країни, де
Од Молдованина до Фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує („Кавказ“).
Кожному теж повинно промовити до серця незрівняно-потужне слово до „всевидящого ока“ у „Юродивому“. Навіть старі часи згадуючи, часи якого-небудь лютого Нерона, Шевченко кладе на свій малюнок фарби, які занадто болюче вражають наше серце, серце російських громадян XX віку. Хиба оця ось картина —
|
Нема сем'ї, немає хати, |
