з „Неофитів“, ми побачимо, що він не тільки не стоїть осторонь од инших епізодів всепрощення, а коли хочете — єднає їх усі, доводячи всепрощення до найвищої міри, на яку може людська натура знятись.
Вже з попередніх епізодів ми бачили, що мотив прощення у Шевченка здебільшого виявляється тоді, коли кривдник стоїть або на божій дорозі, або на такому щаблі свого занепаду, що далі вже не може нікому шкодити. Таким бачимо пана з „Відьми“, або жінку з поезії „Між скалами“. Цей мотив введено і в „Неофити“, в епізод суда — божого, завважимо — над Нероном. Не забуваймо, що суд має одбуватися „круг одра, круг смертного“ Нерона, а друге — оті, що простили —
Вони — брати і християне,
А ти — собака, людоїд,
Деспот скажений, —
як обертається поет до Нерона. Цим поясняється власне все в тій чудовій картині всепрощення. Ворог безсилий, скинутий з того місця, де він може шкодити — вже не ворог, деспот з приборканими руками вже не деспот. До його можна почувати огиду за лютії вчинки, за кривду, зраду, насильство, але не можна ворогувати, не можна мститися йому. І вибравши такий виразний зразок всепрощення, Шевченко немов підкреслює цим те вимагання вищої правди й вищого суда, яке він скрізь і завжде прикладає до людини.
Мотив всепрощення — не єдиний високої етичної ціни мотив у поезії Шевченка. Він стоїть у зв'язку з загальним гуманитарним характером всієї його поезії і всього одноцілого світогляду. Цей мотив
