мовляв, світова річ, що ми вже й дивуватись перестали. Навпаки — далеко більше дивуємось, коли наперекір усім згаданим обставинам письменник стає таки на шлях безпосередніх зносин з тим, що стоїть за маленьким віконцем культурної горстки — з широкими народніми масами, і нам цікаво знайти ту силу відпорну, що виявила себе дужчою од згаданого складу життя, переборола всі обставини, пустивши письменника не по линії, мовляв, „наименшого сопротивленія“, а як-раз у другий бік, де „сопротивленія“ того найбільше буває, а догідних, сприятливих обставин — найменше.
Як що добре розміркувати, то й у цьому виборі виявляється вже деяка свідомість письменника: він бо має змогу пристати до більш розробленого письменства, але не зупиняється перед усіма невигодами, аби тільки безпосередно працювати на користь народніх мас. Та це не показує ще міри його свідомости. Адже можна, як кажуть росіяне, „баловаться перомъ“ і можна письменство поставити за справу цілого життя свого; можна, задовольняючи сучасні поточні потреби письменства, не уявляти собі дальшої мети й можливого його розвитку і можна охоплювати широкі перспективи не тільки близших моментів, а й на потомні часи протягувати свої заміри. Так само й що-до мови. Письменник може вибрати мову простого народу не з великої свідомости, а просто через те, що так йому зручніше, способніше свої думки висловляти або цікавіше мати діло як-раз з такими читачами, а не з иншими; але він може виходити думкою й по-за межі цих практичних міркуваннів, може підійматись до майбутніх часів, керуватись
