зверху покривало й показує під ним тенденцію, яка дрімає ще в свідомості народніх мас; одним рухом вона виводить на очі всім ту потенціяльну силу, що тільки слушного часу дожидає та щасливих обставин, щоб перетворитись на силу активну, яка й поверне в той чи инший бік народнє життя. З неясних натяків, з невиразних зародків така людина комбінує широкі картини майбутнього життя і як що в додачу вона має ще й силу показувати все те в гарних майстерних образах, то перед нами буде поет — поет-пророк у тому розумінні, яке вкладає в це слово Герцен. Такий поет бачить те, що сховане під зверхньою корою життя, формулує його принадним образами, — і тут саме й лежить секрет того, чому він робиться „властителемъ думъ“ і не тільки сучасників своїх веде за собою, а й потомним поколінням надовго остається тим духовим ватажком, круг якого гуртуються все ширші й ширші маси народу. Буває навіть так иноді, що треба на певну далечінь одійти, з перспективи дивитися, щоб усе зрозуміти в творах таких поетів. Буває, що сучасникам та ближчим нащадкам не все в творах поета-пророка ясно, бо життя ще не справдило його пророкуваннів: вони більше роблять вражіння вже на тих, що на свої очі бачать, як думки поетові доходять до правди, як слова його на їх очах перетворяються в діла. Тоді через голови сучасників поет-пророк промовляє до пізніших поколіннів і серед їх збірає собі велику громаду прихильників.
До таких пророків — не містичних, що вгадують те, „что будетъ случайно“, а реалістичних, які просто вміють зазирнути в найглибші осередки
