— Годі. Рахунок?
Подивився:
— П'ять кружалків — п'ять кружок. Що це ви сьогодня мало п'єте?
— Мало? К чорту з вашими кружалками, крамарі дріб'язкові, катеринщики! Давай доброго кухля. Покажу, як колись наші прадіди-запоріжці гуляли.
Та й гульнув же! Показав — на свою голову, бодай не згадувати… А винен був отой стариганчик — фельдшер із королівської амбулаторії. Сам би я не пив, його хтів укачати. Довгий на язик був лисий німець, як уп'ється. Ото й сьогодня верзе й верзе:
— Що ви думаєте: я таки простий собі фельдшер? Ні, мій любий! Моє ім'я знатиме всесвіт. Незабаром мій афарбіт уквітчає мені чоло лаврами великої слави. Вже десять років я працюю в хемичній лабораторії королівського університету й мої досвіди мають неодмінний успіх. Ось бачите:
він витаскав із кишені невеличкого слоїчка з якоюсь жовтавою рідиною, а з другої — маленький електрифікатор.
Але відразу знов ісховав: до нас наближався кельнер, несучи два великих глиняних чоботи з пивом. Ставлючи на стіл, пояснив:
— Тут по десять літрів у кожному. Колись наші бурші випивали на заклад.
— Ого, кажу: це як за часи Петра Першого на асамблеях „кубок білого орла“ фігурував? Ох,
