і п'янюга цей імператор пранцюватий був! Та й ці рейтарські чоботи саме на його ногу прийшлися-б. Бач, здоровецькі!
А ну-бо, мій славетній винахідцю — за ваш афарбіт, чи як там його, хоч і не знаю, кому й на що він придатній?
— О! аж підскочив учений фельдшер: на що він придатній! На що він придатній! Юначе, юначе! Тільки ваша юність рятує вас від мого презирства й зневаги. Чи ви читали колись „Невидимого“ Уеллса, цю чудесну казку? Її нема, цієї казки. Вона стала дійсністю, як стають дійсністю всі казки наших прадідів, перетворені в реальне життя могутньою силою сучасної науки. Незграбні цяцьки колишні катапульти перед сучасними броневиками. Так і „Наутилус“ Жюля Верна дитяча іграшка перед нашими підводними човнами. Цепеліни змусіли почервоніти від сорому примітивні мрії давніх фантастів. А я, я — королівський фельдшер, викину на смітник мізерну Уеллсову макулатуру — його „Невидимого“. Я реальними зроблю стародавні казки про шапку-невидимку. Ось вона тут, у цьому слоїчку.
І він витяг знов із кешені свої препарати.
— Слухайте, — пошепки продовжував німець, нахиляючись до мене: тільки вам, мій любий друже, я розповім уперше свою велику тайну, що криється в оцих препаратах. Я її сам ще не до кінця розгадав, але вже близько, близько…
