Ось Айнштейн усю фізику догори ногами ставить своєю теорією. Рушиться думка про незмінність елементів. А я порушу цілий вигляд їхній. Я здійсню казки Шехеразади і увійду невидимим у палац Аладина…
Несподіване думка майнула:
— А що, кажу: ви мені цього револьвера не зробите невидимим?
Німець підозріло глянув:
— Нащо вам невидимий револьвер?
— Та ні на що… Хочу вас перевірити та й годі.
— Перевірити, Хомо невірний! Перста в мою рану вкласти хочете? А що, як я вам докажу?
— Докажіть, а ну — докажіть, під'южував я, тим часом не забуваючи ковтати з мого чобота.
У льосі за димом і парою ледве можна було розглянути навіть сусідні столики. Але гамір уже вщухав: було запізно й кельнери загасили частину лямпочок.
Наш куток здавався якимось кабінетом середньовічного алхемика. Поставивши собі на коліна довжелезного чобота й умостившися глибше в драному фотелі, я поволі ссав кислувате пиво. А навпроти лисий німець у довгому лапсердаці порався коло мого револьвера. Машинка дзичала, шипіла, розкидаючи синенькі іскри, німець лаявся і знов починав мастити револьвера жовтавою рідиною із слоїчка, муркочучи щось у козлячу борідку.
