себе. І от я хочу мати провокаторів серед тих, хто загрожує тронові. Ми купимо тих, хто придурюється народніми приятелями. Хай брешуть пролетарям, хай показують не в ті двері. І хай сидять тут, між нами, яко наші спільники. На оцій канапі, близько нашого стола, місце представникам соціялістів. Дати їм їхнє демократичне „загальне й рівне“…
Знов усі облізлі голови обернулись до мене і в очах у них замерехкотіло здивовання. Де-хто навіть підвівся, щоб краще придивитися. Примарою, видимо, здавався я їм.
— От тобі й наафарбітувався! Що його робити? Посеред цих генералів я голий-голісінький. Без ніякої зброї. Це тобі не перекупка й не театр…
Тихесенько по-під стінкою почав пересуватися до дверей, оглядаючись на лисих опудалів. А вони дивилися мені в очі чи то страшучись, чи то дивуючись. Де-хто виймав хустку й протирав окуляри. Товстий фельдмаршал підвівся й попрямував до мене, придержуючи шпагу. Олив'яні очі втопив просто в мої.
— Ге! Це я стуманів, — раптом блиснуло в мене, і я прожогом стрибонув до дверей, перекинув дужого ґвардійця й затупотів по сходах. Навздогін постріл. Дарма! Хвилина — і я на вулиці. Ще кількось часу — і вдома…
Простерся на ліжкові, відсапуюсь і думаю — (дзеркальце в руці).
