Крутнув далі йти, коли зирк — якась пані дебела на нього киває:
— Ходи-но сюди лишень, кошика піднесеш додому.
— О! Як нахідка, підштанники, диви, цілі лишаться, хоч до завтрього.
Взяв кошика з усякою городиною, м'ясом та иншиною, що до обіду, й почвалав слідком.
Пливе пані спереду, стегнами крутить, а в руці редикюль жовтий теліпається.
— Отож ізвідти в неї грошевий обіг починається… Ач скільки понакуповувала, ненажера гладка!
Поглядає пані назад, боїться, щоб хлопець навтьоки із кошиком не подався.
— Ага, товстогуза, дрефиш? Що-ж: аби схотів, чорта пухлого спіймала-б… А куди-то ти? Іще тобі замало?
Завернула пані в ґастрономію, вина купує, закуски ріжні бере.
— Ач, непманія як ласує, а ти очкура затягай. А гро-шей, матінко моя рідна! Цілий банок…
Запопадливе око Стратонове в редикюль жовтий уп'ялося. Витягла з нього пані купку червінців, перебирає, котрого в касу віддати.
— Ех, мені того на цілій, мо, рік вистачило-б. І одягся-б, і взувся, а вже наївся-б, наївся…
Помітила пані пожадливий погляд Стратонів, скосила око, поправила похапцем щось на грудях, редикюль швиденько зачинила й до Стратона наказливо:
