сливо сотвореного, — редакція ставилася до цього зовсім критично і користувалася ними для виповнення реєстру, для того, щоб користувач міг знайти в словникові якесь потрібне йому слово і загальне пояснення до нього. Найбільше це стосується чистих термінів, слів техничного, канцелярського вжитку та, сказав би, газетного типу, слова-ж із живої мови, побутового характеру чи загальні допускаються в міру наявности доказового при них прикладу. Окрім того, із термінологичних словників бралися нотовані в них слова загального характеру, та ті терміни, що мають і загальний ужиток в письменстві чи побуті, також очевидно в тих випадках, коли не було під рукою кращого джерела. Як бачимо, тут редакція де-що відходить від Грінченкового принціпу, що, не вважаючи на дозволене умовами конкурсу користування з усіх словників, відкинув цілу групу новіших чи неавторитетних словників, тим часом, як редакція цього видання мусіла новіші словники взяти собі за помічне джерело, не маючи спроможности повести систематичне визбірування із глибших мовних джерел. Зокрема з словника А. Ніковського взято всі вміщені там оригінальні проти словника Б. Грінченка фразеологичні звороти, а також звернуто увагу на дані в йому керування при дієсловах.
є) Нарешті, мова про використання літературних джерел для нового видання словника Б. Грінченка. Найщасливішим придбанням для себе редакція вважає збірку записів акад. А. Кримського, ведених на Звинагородщині, себ-то на батьківщині Т. Шевченка, себ-то в околиці, що найглибшим чином залягла в основу нашої літературної мови і скількома нападами в мові пізніших письменкиків (Нечуя-Левицького, Кримського) додавала нові багацтва з своїх невсихущих джерел, зміцняючи своє право на честь зватися основою нашої літературної мови. Збірка ак. А. Кримського показує в ряді цікавих нових значінь до відомих уже слів, в тонких деталях вислову, у фразеологичній грі з старим мовним матеріялом, як треба пильно й уважно студіювати всяку дрібницю кожного хоч би й часто вже використаного діялекту і як багато ще можна здобувати корисного для практичного культурного і літературного вжитку живого елементу. Те саме можна сміливо казати й про всіх використаних свого часу для словника Б. Грінченка письменників, класиків нашої мови. Їх неповно визбірано, в них покинуто величезну силу слів, годящих просто-таки на законне місце в номенклатурі українського словника, а окрім того, вибрано неповно що-до значінь слів, фразеології та керування. На-вдалу розкривши Марка Вовчка, читаємо: «Час збігав». Дивимося до Грінченка — єсть це слово, це значіння і цей самий приклад взято. Значить, тут уже ходила рука і паслося око колишнього дослідника. Але читаємо далі: «Туга якось потроху втихла, та на все розгляглася». У Грінченка дано такі значіння: разлечься; раскинуться, расположиться, простереться; раздаться на обе стороны; раздаться, разнестись, але нема того, що виходить із даного прикладу: распространиться. Далі: «Пішлися тоді Катрі отті ранки довгі та вечорі ще довші». В Грінченка дано пітися, безл. (безособово) і два приклади: підеться на смерть, на горе пішлося, тим часом наша фраза дає право на особове і з иншим керуванням уживання: що пішлося кому, значить можна сказати і мені на горе пішлося і горе мені пішлося. Знов далі:…«ті дні, ніяк неперебутні, що все сидиш та
