Відбавля́ти, ля́ю, єш, сов. в. відба́вити, влю, виш, гл. Убавлять, убавить, уменьшать, уменьшить.
Відбавля́тися, ля́юся, єшся, сов. в. відба́витися, влюся, вишся, гл. Отлучаться, отлучиться. Нікуди на сторони одбавитись. МВ. (О. 1862. I. 100).
Відбаглува́ти, лу́ю, єш, гл. Отстоять, спасти. Відбаглувати від смерти. Хотів був нашу собаку забрати, — ледві одбаглувала. Рк. Левиц.
Відбарба́рити, рю, риш, гл. Отколотить.
Відбато́вувати, вую, єш, сов. в. відбатува́ти, ту́ю, єш, гл. Отрезывать, отрезать. Відбатував шматок хліба. Так і відбатував стругом пучку.
Відбатожи́ти, жу́, жиш, гл. Отстегать кнутом.
Відбатува́ти. См. Відбато́вувати.
Відбенькетува́ти, ту́ю, єш, гл. Отпировать.
Відбере́жний, а, е. С берега на море дующий (о ветре). Одбере́жний ві́тер. *Береговой ветер (Стрижевск.).
*Відбивання, ня, ср. 1) Отражение (света). 2) Откупорка, откупоривание (бочки). 3) Оттискивание. Сл. Нік.
Відбива́ти, ва́ю, єш, сов. в. відби́ти, діб'ю́, б'єш, гл. 1) Отбивать, отбить. Відбив носок од кухля. Став двері одбивати. Рудч. Ск. I. 204. 2) Отбивать, отбить, отталкивать, оттолкнуть; отражать, отразить. Одбиває од берега щука риба ряску. Мет. 8. Козак нагайкою стріли відбиває. Макс. 3) Отражать, отразить (свет, звук). Поверхи дзеркала і води відбивають од себе соняшний світ. Дещо. 4) Отбивать, отбить у кого-либо что или кого-либо. Він дівчину відіб'є. Чуб. V. 36.
Відбива́тися, ва́юся, єшся, сов. в. відби́тися, діб'ю́ся, б'єшся, гл. 1) Отбиваться, отбиться. Од троянців одбивались. Котл. Ен. VI. 62. 2) Удаляться, удалиться, отдаляться, отдалиться, отбиться. Від роду відбилася. Чуб. V. Тут родилася, тут хрестилася, у чужую сторононьку да й відбилася. Мет. 3) Отражаться, отразиться. В прозорій воді відбиваються золоті верхи. Левиц. 4) О кобыле: случиться с жеребцом. Шух. I. 211.
*Відбивни́й, а́, е́. Отражательный. Сл. Тутк.
*Відбира́ти, раю, єш, гл. = Відбіра́ти.
*Відби́тий, а, е. Отраженный. Сл. Тутк.
*Відби́ток, тку, м. Оттиск, отпечаток. Сл. Нік.
*Відбиття́, тя́, ср. Отражение. Сл. Дубр.
*Ві́дбіг, гу, м. 1) Отклонение, отбег. 2) Ма́ти вели́кий ві́дбіг від се́бе. Очень разниться, отличаться между собой.
Відбі́гати, гаю, єш, гл. 1) Отбегать. Я вже своє відбігав, — біжи но ще ти: то чи не відбігаєш ніг. 2) О корове: окончить случку.
Відбіга́ти, га́ю, єш, сов. в. відбі́гти, біжу́, жи́ш, гл. 1) Отбегать, отбежать. 2) — що. Терять, потерять. Десь шапку відбіг. Чи одбіжить бува люльку в сварці, а грошей на нову кат-ма, — вони… купували йому. Мир. ХРВ. 147. 3) — чого́, кого́. Чуждаться, оставлять, оставить, покидать, покинуть. Свого батька змалку відбігаю. К. Досв. 155. Ой що кров живую ссали, — власних скарбів одбігали. К. Досв. 116.
Відбі́гатися, гаюся, єшся, гл. = Видбі́гати 2.
Відбі́гти. См. Відбіга́ти.
*Відбі́жний, а, е. Центробежный. Сл. Тутк.
Відбі́й, бо́ю, м. Лучшего сорта хребтовая щетина. Вас. 190.
Відбіра́ння, ня, с. 1) Отнимание, отбирание. 2) Получение. 3) Отборка.
Відбіра́ти, ра́ю, єш, сов. в. відібра́ти, відберу́, ре́ш, гл. Отбирать, отобрать, отнимать, отнять. Іди, жоно, до матері віно відбірати. Чуб. V. 758. Щастя розум відбірає, а нещастя назад вертає. Ном. № 1715. Стали ляхи від козацьких комор ключі відбірати. Макс. Ти більше не будеш відбірати у мене душу. Рудч. Ск. II. 23. *— кому́ що, в ко́го що. Отбирать, отобрать у кого что-нибудь. Йому́ відбіра́ло мо́ву. У него отнялся язык. Сл. Нік. 2) Получать, получить. Чуб. I. 163. Відібрав і від їх листи. Стор. 3) Отбирать. Відбери жовті гурки на насіння, а зелені посоли.
