дасть по колядочці, по колядочці, хоть відзадячко…, хоть відпрядочки на шаріночку.
*Ві́дпуск, ку, м. Отпуск. Сл. Нік.
Відпуска́ти, ка́ю, єш, сов. в. відпусти́ти, пущу́, стиш, гл. 1) Отпускать, отпустить. Петра на волю відпустили. Шевч. 2) Отчаливать, отчалить. В тій галері від пристані далеко одпускали, чорним морем далеко гуляли. АД. I. 209. 3) Отпускать, отпустить, ослабить. Оце наївся, треба й очкур відпустити. 4) Разрешать, разрешить (от грехов). Одпусти, боже, гріха, в кого жінка лиха: і моя недобра. Ном. № 9114. *5) Прощать, простить. Тільки разів її безвинно з п'янства свого о горло мало не приправив, що вона мені як цнотливая та повольная малжонка відпустила. Ор. Левицьк.
Ві́дпуст, ту, м. Отпущение грехов, разрешение. Хто дурневі вибачить, має сто днів відпусту. Ном. № 6212. На ві́дпуст ходи́ти. Ходить на богомолье. З дитиною на відпуст, а з лихою долею на весілля. Ном. № 8109.
Відпусти́тель, ля, м. Отпускающий. Я Іван Хреститель, — гріхам відпуститель. Рудч. Ск. I. 178.
Відпусти́ти. См. Відпуска́ти.
*Відпу́стка, ки, ж. Отпуск. Сл. Нік.
Відпуще́ння, ня, с. Отпущение. Відпущення гріхів од господа… добуде. Стор. МПр. 39.
Відра́да, ди, ж. 1) Отрада, утешение. Та не дав мені порадоньки, серцю одрадоньки. — Яку ж тобі, моя мила, одраду давати? Мил. 115. Ой коли б ти, мати, знала, що то за досада, то б ти мене оженила, щоб була відрада. Мет. 2) Отсоветывание. Ум. Відра́донька. Нема мені відрадоньки від мого нелюба. Мет. 253. См. Відра́дість.
Відра́джування, ня, с. Отсоветывание.
Відра́джувати, джую, єш, сов. в. відра́дити, джу, диш, гл. Отсоветывать, не советовать, не посоветовать что делать.
Відра́дісний, а, е. Отрадный, радостный. Ой як же мені веселому бути, веселому, одрадосному. Мет. 71. Мені ви світ одрадісний зробили. К. ПС. 59.
Відра́дісно, нар. Отрадно; радостно, весело. Що то молоді літа золоті людям! Що задумав, все йому можна, все йому відрадісно, все втішно. МВ. II. 79.
Відра́дість, дости, ж. Отрада, утешение. АД. I. 91. Ой молодосте, відрадосте! Нп. Шукав одрадости між козаками. К. ЦН. 175. См. Відра́да, відра́дність.
Відра́дність, ности, ж. = Відра́дість. Не маю я відрадности від свого нелюба. Чуб. V. 361.
Відра́донька, ки, ж. Ум. от відра́да.
Відра́дощі, щей и щів, ж. и м. мн. = Відра́дість. Відрадощі жизні, кому ви судились? К. Дз. 135.
Відра́жуватися, жуюся, єшся, гл. Иметь отраду, радости. Та чужі люде живуть, та чужі люде одражуються, а я ще й не нажилась, ще й не наговорилась (бо вмер чоловік). Мил. 209.
*Відра́за, зи, Отвращение. Ма́ти відра́зу до чо́го. Питать отвращение к чему.
*Відра́зливий, а, е. Противный, отвратительный, возбуждающий отвращение. Постать наркріз жидівська, аж відразлива. Франко.
Відра́зу, нар. Сразу, вдруг.
Відра́лити, лю, лиш, гл. Пройти ралом межу.
Відра́литися, люся, лишся, гл. Окончить ра́лити.
*Відрахо́вування, ня, ср. Отчисление. Сл. Нік.
Відрахо́вувати, вую, єш, сов. в. відрахува́ти, ху́ю, єш, гл. Отсчитывать, отсчитать. Пан нехай відрахують тілько за кождих п'ятнадцять огірків, що там тому. Чуб.
Відра́ювати, ра́юю, єш, сов. в. відра́яти, ра́ю, єш, гл. Отсоветовать, не советовать, не посоветовать. Одраяли, одсудили, щоб ми в парі не ходили. Грин. III. 179.
Відректи́, ся. См. Відріка́ти, ся.
*Відре́чення, ня, ср. Отречение. Сл. Нік.
*Відрива́ння, ня, ср. 1) Отрывание. 2) Отторжение. Сл. Нік.
Відрива́ти, ва́ю, єш, сов. в. відірва́ти, рву́, веш, гл. Отрывать, оторвать. Ой відріжте й або відірвіте й та срібного ґудзя. Мет. 403.
