Дойня́к, ку́, м. Дойный скот. Та ще к тому убогий: сорок тисяч дойняку, яловнику без ліку. Чуб. V. 415.
Дойня́ти. См. Дойма́ти.
Дойня́чка, ки, ж. Коро́ва-дойня́чка. Дойная корова. О. 1861. X. 133.
Дойо́к, йка́, м. = Ді́йка 1. Шух. I. 193, 194.
Дойти́, ду́, деш, гл. = Дійти́.
До́йчити, чу, чиш, гл. Быть кормилицею, кормить грудью. Угор.
*Докажчик = Дока́зчик.
Доказ, зу, м. Явная улика, обвинение. Доказ маю, хто вкрав. Каменец. у. На кого маєте пеню, — скажіть; я брата рідного не пожалію, аби б по правді доказ був, — так сказав голова. Кв. По доказу то було трусють горілку, а нападьом справник не дозволяв трусить так здря, ні, було за це й дрюка. Харьк.
Доказа́ти. См. Дока́зувати.
Дока́зка, ки, ж. Оговор. Раз тільки був на допросі по доказці. Екатер. г.
*Дока́зник, ка, м. = Дока́зчик. Сл. Нік.
Дока́зування, ня, с. 1) Договаривание до конца. 2) Делание, совершение чего-либо. 3) Попреки.
Дока́зувати, зую, єш, сов. в. доказа́ти, жу́, жеш, гл. 1) Договаривать, договорить. «Оттут з муштри виглядала, оттут розмовляла, а там… а там… сину, сину!..» та й не доказала. Шевч. 69. 2) Показывать, показать, делать, сделать, проделывать, проделать. Котл. НП. 388. К. ЦН. 219. О. 1861. XI. 104. МВ. (О. 1862. III. 41). Дай нам, мати, доказати, що ми — рідні діти тих великих, що за правду гинули на світі! К. Досв. 33. Чого прозьба не докаже, те докажуть буки. Ном. Бачить бог, що москаль такі штуки доказує над смертю, — велів йому іти, куди хоче. Чуб. I. 319. 3) — кому́. Укорять, укорить кого; попрекать, попрекнуть; грубо говорить, грубо сказать. Коли б мені на чужині хоч одна людина, — ніхто б мені не доказав, що я сиротина. Мет. 58. Було старий і стане доказувати жінці: на яку ми його (сина) радість вигодували? Який з його хазяїн буде? Стор. I. 60. Вона мені що-дня добре докаже. Того ж бо я й тужу: твоїй матері не вгожу… Постелю постіль — не ляже, — моєму серденьку докаже. Мет. 264. 4) Обвинять, обвинить, уличать, уличить. «Що ж роблять у Білій Церкві наші гетьмани Потоцький та Калиновський?» — Одібрав і од їх листи: один на другого доказує, — видко, що нема між ними доброї згоди. Стор. МПр. 89. 5) Быть в состоянии, уметь, суметь сказать, рассказать, пояснить. От про камінь тіки я не докажу, чи взяв його хто, чи він там. Драг. 11. Чи на сій худобі жив, чи, може, й на другій, — сього тобі не докажу. О. 1861. X. 26.
Дока́зчик, ка, м. Уличитель, *обличитель. Сл. Нік. Хоть його і під суд оддадуть, та як доказчиків нема, то так він і надіється, що йому все так і минеться. Кв.
Дока́зчиця, ці, ж. Уличительница, *обличительница. Сл. Нік.
Докана́ти, на́ю, єш, гл. 1) = Докона́ти. 2) Окончиться. Ет, вісім доканає літ, як часто, часто цілі ночі без сну мої морились очі. Мкр. Г. 58.
Доканди́бити, блю, биш, гл. Дотянуть до известного времени, скупо пользуясь чем. Чи стане, чи не стане нам хліба докандибити? Змиев. у.
Доката́ти, та́ю, єш, гл. Спешно окончить что-либо делать. Докатав до самого краю. Ном. № 1823.
Дока́чувати, чую, єш, сов. в. докача́ти, ча́ю, єш, гл. Докатывать, докатать белье.
Доква́шувати, шую, єш, сов. в. доква́сити, шу, сиш, гл. Доквашивать, доквасить. Треба доквасити огірки.
Доква́шуватися, шуюся, єшся, сов. в. доква́ситися, шуся, сишся, гл. Доквашиваться, докваситься.
Доке́пкатися, каюся, єшся, докепкува́тися, ку́юся, єшся, гл. Дошутиться, доиздеваться до того, что…
*Доке́пляний, а, е. Доварившийся, докипевший. Крим.
До́ки и док, нар. 1) Доколе, до каких пор. Доки тобі пустувати? Доки буду мучить душу і серцем боліти? Шевч. 2) Пока. Доти лях мутив, доки не наївся. Ном. Доти-м я тебе вірно кохала, доки-м нещирість твою дознала. Чуб. V. 386. До́ки те́плий. До полусмерти (бить). (Бив) доки теплий. Св. Л. 161. Не до́ки. Не без конца же. «По-
