лех. Чому дуба не рубати, бо дуб дуплинатий; чому хлопців не дурити — вони дурнуваті. Чуб. V. 901. Ум. Дурнува́тенький.
Дурня́чка, ки, ж. = Дурно́ха. Желех. Вх. Зн. 16.
*Дуросві́т, та, м. = Дури́світ. Сл. Яворн.
Дуросві́тка, ки, ж. = Дури́світка. Серце радіє, бо оживає в йому дуросвітка-надія. Мир. Пов. II. 41.
Дуросві́тство, ва, с. = Дури́світство. К. ПС. 8. К. ЦН. 287. Моє добро брехнею руйнували, мені в'язали дуросвітством руки. К. Дз. 200.
Дуросві́тщина, ни, ж. 1) = Дуросві́тство. К. ПС. 30. 2) Соб. Обманщики, шарлатаны. Хотів би правду людям говорити, — ведмедем дуросвітщина реве. К. Дз. 196.
Ду́рощі, щей и щів, ж. мн. Глупости. Йому все дурощі в голові. Ном. № 10804. З серця чоловіка виходять дурощі. Єв. Мр. VII. 22.
Дурува́ння, ня, с. Сумасбродство, глупое поведение. Не Боже карання — своє дурування. Ном. № 7044.
Дурча́ти, чу́, чи́ш, гл. Урчать, бурчать. І отесу можна в кишку затягнуть, аби не дурчала. Ном. № 12172.
*Ду́сання, ня, с. Надутость, серчание, гневливость. А, що вже мені те дусання осточортіло! В печінках сидить. Звен. у., с. Пальчик. Ефр.
Ду́сатися, саюся, єшся, гл. Дуться, сердиться. Ото вже та Параска: сказала їй трохи правди, — вже й дусається і не дивиться на тебе.
Дусеня́, ня́ти, дусеня́тко, дусеня́точко, ка, с. Ум. от ду́ся.
Ду́ся, сі, ж. Душка, душенька. Чг. 33. Марусю, дусю, мийся, чешися. Ном. № 11261. А в Марусі дусі чотирі подусі. Чуб. V. 11.
Ду́тель, ля, м. Пустой орех. Дутеля взяв. Черк. у. Ду́теля ззі́сти. Умереть. Паллант Евандрович наскоком як раз Гібсона і насів, шпигнув в висок над правим оком, Гібсон і дутеля із'їв. Котл. Ен. VI. 27.
Ду́ти, дму, дмеш, одн. в. ду́ну́ти, ну́, не́ш, гл. 1) Дуть, дунуть. Як такий (горішній) вітер дме по снігу або з снігом — ото хуґа. Черном. Дунув вітер по-над ставом. Шевч. 88. 2) Только несов. в. Надувать, пучить. Мовчанка… черева не дме. Ном. № 1117. Багатство дме, а нещастя гне. Ном. № 1592. См. Дуйну́ти.
*Ду́тий, а, е. Полый, пустотелый. Сл. Дубр.
Ду́тися, дму́ся, дме́шся, гл. 1) Надуваться, дуться. «І де вже, сестро, нам (жабам) рівняться (до вола)», казать їй друга почала. А та не слуха… дметься… дметься… Гліб. Дмись — не дмись, волом не будеш. Ном. № 2506. 2) Спесивиться. Багатая, губатая вона к чорту дметься, а вбогая хорошая хоча засміється. Грин. III. 186. Ой як мені не дутися, що нівощо обутися. Радом. у. Дметься, як шкура на огні. Ном. № 13533.
Дух, ха и ху, м. 1) Воздух. Паляниця як пух, як дух, як милеє щастя. Ном. № 12332. 2) Запах. Куривсь для духу яловець. Котл. Ен. I. 19. Дух вовчий обмили. О. 1861. VI. 164. 3) Теплота. Шух. I. 263. Тепера солома — ні духу з неї, ні що. *Така вже в його воскова вдача була: аби до духу, так і тане. Кон. 4) Дух, дыхание. Глянула, усміхнулась, — та й духу не стало. Й мати вмерла, в одній ямі обох поховали. Шевч. Захопило дух. Так йому дух затягне, дише, дише, поки оддише. Ото мороз, аж дух захвачує. Ном. Над ним воли своїм духом дихали. Чуб. III. 323. Бою́ся твого́ си́на й ду́ху. Очень боюсь твоего сына. Грин. I. 149. Дух ле́дві зво́дить. Едва дышет. Мкр. Н. 5. Важки́м ду́хом ди́хати на ко́го. Гневаться, сердиться на кого. Ном. № 3360. Нечи́стим ду́хом ди́хати на ко́го. Быть неискренним к кому, обманывать кого. Король на нас нечистим духом дише, універсали єзуїтські пише. К. ЦН. 180. *Бо́гу дух відда́ти. Умереть. А сам припав к сирій землі, віддав богу дух. Нп. *Бу́ти бо́гу ду́ха ви́нним. Быть совсем неповинным. Що ду́ху. Изо всех сил. Пан, що було в його духу, пригнався. МВ. (О. 1862. III. 70). Що ду́ху є зіпа́є. Кричит во все горло. Без ду́ху прибі́гти. Запыхавшись от быстрого бега, испугавшись сильно, прибежать. Драг. 48. Ду́хом. Мигом. Духом збігає і принесе.
