Сильно бить, сечь. Давай діда жарити поліном. Рудч. Ск. II. 184.
*Жарівни́ця, ці, ж. Жаровня. Сл. Дубр.
Жарі́ння, ня, с. Тление, горение без пламени. Що росте без коріння, а що цвіте без насіння, а що горить без жаріння? Чуб. III. 315.
*Жарі́ти, і́ю, єш, гл. Пылать жаром. Сл. Яворн.
Жарки́й, а́, е́. 1) Жаркий, горячий. День був дуже жаркий. Стор. Оп. II. 17. Не жарке вугілля. Черк. у. 2) Алый. Ой, коли б я такая, як калина жаркая. Нп. 3) = Жалки́й 1. Кропива така жарка, — аж дим іде після дощу, — я думаю — се од жаркости. — По слідочку жарку кропиву садила. Чуб. V. 488. Ум. Жарке́нький. Накладу я вогню жаркенького та наварю я пива п'яненького. Чуб. V. 916.
Жа́ркість, кости, ж. Жгучесть. Кропива така жарка, аж дим іде після дощу, — я думаю — се од жаркости.
Жа́рко, нар. 1) Жарко, горячо. Жарко горить у печі. Харьк. у. А змій як огонь горить, — так йому жарко. ЗОЮР. II. 30. 2) — хропти́. Сильно с испугу и пр. храпеть (о лошади). (Кінь) заглянувши в провалля, як там рине вода, аж затрусивсь да й посунув назад, жарко хропучи й водючи очима. К. ЧР. 162.
Жарли́вий, а, е = Жалки́й 1. Ой у полі кропивушка жарливая. Чуб. V. 707.
Жарли́вість, вости, ж. Жгучесть.
Жарні́вка, ки, ж. Раковый жерновок.
*Жарови́й, а, е. Калильный. Сл. Нік.
*Жаро́вня, ні, ж. Жаровня. Сл. Нік.
Жаро́к, рку́, жаро́чок, чку, м. Ум. от жар.
Жаро́та, ти, ж. Жара, зной. Вдень жарота припікала. Мкр. Н. 27. Спасівська жарота. Стор. М. Пр. 1.
Жарт, ту, м. Шутка. З жарту і біда часом буває. Ном. № 12665. Як не прийме бог гріха за жарт, то буде шелесту багато. Ном. № 108. Смішками та жартами і одмовилась, а правди не сказала. МВ. I. 89. Каза́ти на жарт, жа́ртом. Говорить в шутку, шутя. Да я жартом на вас казав, а ви справді подумали. Чи ти жартом, чи навспражки так говориш? Котл. М. Ч. (1874), 387. *На жарт, у жарт поверну́ти. Обратить в шутку. Не в жарт. Не на шутку. Деякі тужать не в жарт. Г. Барв. 207. *Без жа́ртів. Шутки в сторону. Ум. Жа́ртик. Желех.
Жартівли́вий, а, е. Шутливый. Н.-Волын. у. Вигадували витребеньки, бо жартівливі вже собі повдавались. О. 1862. IX. 71.
Жартівли́во, нар. Шутливо.
Жартівни́к, ка́, м. Шутник.
Жартівни́ця, ці, ж. Шутница.
Жартли́вий, а, е = Жартівли́вий. Я з Петром моїм щаслива і весела, і жартлива. Котл. Н. Полт. 345.
Жартли́вість, вости, ж. Шутливость. Дівоцька жартливість. Мир. Пов. I. 145.
Жартли́во, нар. = Жартівли́во.
Жартовли́вий, жартовли́во = Жартівли́вий, жартівли́во. МВ. II. 19.
Жарто́вне, нар. Шутливо, шутя. Бер.
Жартовни́к, жартовни́ця = Жартівни́к, жартівни́ця.
*Жартома́, нар. В шутку, шутя. Слухаю його й не тямлю, що казати: думаю — се дід жартома, а серце чує, що ні. Кон.
Жартува́ння, ня, с. Шутки. Оддала ж мене мати, учинила мою волю, тепер мені жартування з великою бідою. Чуб. V. 606.
Жартува́ти, ту́ю, єш, гл. 1) Шутить. З богом нічого жартувати. Ном. Москаль любить жартуючи, жартуючи кине. Шевч. 65. 2) Проявлять любовные ласки. Жартувала дівчина до зорі, поки стало видно вже на дворі: «Іди, іди, козаченьку, додому, не хвалися, серденько, нікому. Нп. Коли любиш — люби дуже, а не любиш — не жартуй же! Мет. 69. Стала вона ночувать коло його, він давай з нею жартувати. Рудч. Ск. I. 211.
Жартува́тися, ту́юся, єшся, гл. Шутить друг с другом. Ідуть дівчата, парубки, співають, жартуються. Рудч. Ск. II. 157.
Жарту́н, на́, м. = Жартівни́к.
Жарту́шки, ків, м. мн. Шутки. Ко-
