не візьме, такий жаль обійме, що й світ мені не милий. МВ. I. 8. Ой тепер наше Запорожжя у великому жалю. Нп. Піду до річеньки, з жалю утоплюся. Мет. 17. Жа́лю́ завдава́ти, завда́ти, нароби́ти, начини́ти, жаль чини́ти, роби́ти. Причинять, причинить скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаваєш. Мет. 15. Як я тебе в військо дам, собі жалю я завдам. Макс. (1849). 96. Ой, Галю, Галю, не роби жалю! Мет. 84. Молодії да козаченьки да жалю начинили. Лукаш. 68. 2) Жалость, сострадание, сожаление. І до мого горя ти жалю не маєш. Котл. Н. Полт. Ти не маєш жалю до рідної своєї дитини. Шевч. 293. Панська ляхівська сокира без жалю облупила, обголила милі гори нашої України. Левиц. I. 203. *Жалю́ гі́дний. Достойный сожаления. Сл. Нік. Жаль бере́, взяв, обня́в. Охватила скорбь, жалость, сожаление. Бере живий жаль, як згадаєш старовину. Ном. № 680. Взяв її жаль, як почула вона, що Ганна плаче. Левиц. I. Візьме матір жаль, вона й пошле останні гроші (синові). Левиц. I. 68. *Жаль на (до) ко́го, чо́го. Обида на кого, на что. Не жаль на злого: коло нього і слава сторожем стоїть; а жаль на доброго, такого, що й славу вміє одурить. Шевч. Тоді був ще у мене свіжий жаль до світа, ще не переборена злість до долі. Борд. Марта чула жаль до Антона. Коцюб. Жалю́ по кісілю́! Пустяки! не стоит жалеть. Ном. Ум. Жальо́к. Ой ішов я лісом темненьким, надибав мене жальок тяженький. Гол. I. 295.
II. Жаль, нар. Жаль, жалко. Жаль багатому корабля, а бідному кошеля. Ном. № 4716. Ой не так мені жаль за півста кіньми, ой як мені жаль за моїм конем. Чуб. III. 289. Жаль його та й на його, що таке погане діло вчинив. *Херс.
I. Жа́лько, нар. = Жа́лко. От тоді хоч і жалько було йому свого лошачка, та нічого робить. Рудч. Ск. I. 90.
*II. Жа́лько, нар. = Жа́лко 2.
Жальни́й, а́, е́. Печальный, грустный. Желех.
Жа́льно, нар. = Жаль. Мені городини жальніш, як твого сала. Рудч. Ск. I. 194. Сина жаль, а дочки ще жальніше. Харьк.
Жа́льнощі, щей и щів, ж. мн. = Жа́лощі. Желех.
Жальо́к, льку́, м. Ум. от жаль.
Жальце́, ця́, с. Ум. от жа́ло́.
Жальчли́вий, а, е = Жа́лісливий. Жальчливий народ ці жінки: уже п'ятнадцять год, як умер (козак), а вони й досі оплакують. Куб. обл.
Жа́ля, лі, ж. Жница. Желех.
Жаля́чка, ки, ж. = Жали́ва. Желех.
Жанда́р, ра, м. Жандарм. Там жандари ходили, Марусеньку водили. Чуб. V. 981. Ум. Жанда́рик. Як побігла Бондарівна темними лугами, а за нею жандарики з гострими шаблями. Грин. III. 613.
Жанда́рка, ки, ж. Жена жандарма.
Жанда́рський, а, е. Жандармский.
Жар, ру, м. 1) Жар. Тілько що ввійшли вони в баню, аж жар такий, що не можна. Рудч. Ск. II. 84. Так мене жар ухопив. Ном. № 8192. 2) Раскаленные тлеющие угли. Одсадила, мов горщик од жару одставила. Ном. № 3506. Так, як на мене жаром сипнуло. Ном. № 4388. Зося сиділа червона, як жар. Левиц. I. 312. Ум. Жаро́к, жаро́чок.
Жара́, ри́, ж. = Спе́ка. Сонце світило стиха, без жари. К. ЧР. 4.
Жа́рений, а, е. Жареный. Не вставай ще ізза обіду, ще в печі долото жарене. Ном. № 5557.
Жаре́ня, ні, ж. Жаркое. Да заглянув я на три голубочки, да і уб'ю царю на вечерю і на печеню, на жареню. Грин. III. 583.
Жа́риво, ва, с. Тлеющий костер. Киев.
Жари́на, ни, ж. Раскаленный уголек. Кадив, кадив (піп), а це якось жарина з кадильниці й упала да попові в халяву. Рудч. Ск. II. 197. Ум. Жари́нка. Став ті жаринки вигрібать. Мнж. 139.
Жари́стий, а, е. Тлеющий, горящий без пламени. Желех.
Жа́рити, рю, риш, гл. 1) Жарить, печь, жечь. Жарять в печах. Хата, 188. Як піднялось сонечко, що то вже жарило. Кв. 305. 2) Быстро бежать. Як же він прудко жаре на гнідому. 3)
