Жалкується Лиман морю, що Дніпр робить свою волю. Макс. (1834), 131. 2) Плакаться, сетовать, От як стала вона жалкуватись: що мені робити? Нема слуги. МВ. II. 33. От життя моє! жалкується. МВ. II. 43. 3) — на ко́го. Пенять. Будуть на мене жалкуватися люде. НВолын. у.
Жалли́вий, а, е = Жалки́й 1. Ой ти, кропивко жалливая, у мене свекруха журливая. Чуб. V. 707.
Жа́лля́, ля, с. = Жаль. Батько бив, батько бив, нагай увірвався, а я низом по-під хмизом в зілля заховався. Батько йде, батько йде, на грудку споткнувся, а я з жалля, з запечалля з батька усміхнувся. Чуб. V. 653.
Жа́лнощі, щей и щів, ж. мн. Жа́лощі. Жалнощі узяли його. Черк. у.
Жа́ло́, ла, с. 1) Жало насекомого, язык у змей. І гади з гострими жалами шипіли, корчились, повзли. Котл. Ен. 2) Острие иголки. 3) Лезвее ножа, топора, косы. Сим. 24. Я різонув, дак жало так і завернулось. Ум. Жа́льце́.
Жало́ба, би, ж. Траур, траурная одежда. Гол. Од. 27. *У жало́бі/. В трауре. Сл. Нік. По правді, нам би слід одягтись у жалобу. Левиц. I. 451. Сестрам Мася також жалобу посправляла. Св. Л. 113.
Жа́лоба, би, ж. = Ска́рга.
Жа́лобний, жа́лобно = Жалі́бний, жалі́бно.
Жало́бний, а, е. Траурный. *— по́хід. Траурное шествие, процессия. Сл. Нік.
*Жало́бно, нар. Траурно. — вбра́ний. Одетый в траур. Сл. Нік.
Жа́лосливий, жа́лосливо = Жа́лісливий, жа́лісливо.
Жа́лосний, жа́лосно = Жа́лісний, жа́лісно.
Жа́лосник, ка, м. = Жалібни́к. Ном. № 4823.
Жа́лостонька, ки, ж. Ум. от жа́лість.
Жа́лощі, щей и щів, ж. мн. 1) Скорбь, печаль. Прийми, матінко, віночок з ярої рути, з сердечок. — За жалощами не прийму, за слізоньками не бачу. Свад. п. Никла трава жалощами, гнулось древо з туги: дознавали наші предки тяжкої наруги. К. Досв. 2) Соболезнование, сожаление. Тоді усі до Марусі: молодиці з питаннями та з жалощами, усі старі баби з радами. МВ. II. 181.
Жа́лування, ня, с. 1) Сожаление, соболезнование. Питання та жалування було доволі в дому, а ще більш вбожества та суму. МВ. III. 107. 2) Заботливость, выражение любви. 3) (С великорусск.). Жалованье. Царь йому жалування дав. Рудч. Ск. II. 185.
Жа́лувати, лую, єш, гл. 1) Жалеть, сожалеть о ком, чем. А мати і спиняє, й жалує спиняти сина. Левиц. I. 64. Ой поїхав мій миленький за буковиною, — ой чую ж я через люде — жалує за мною. Чуб. V. 383. 2) Жалеть кого, сострадание к кому чувствовать. Шрам Паволоцький, жалуючи згуби паволочан, сам… приняв усю вину на одного себе. К. ЧР. 411. А то ж я з чого тсе говорю, як не з приязні моєї?.. Тебе жалуючи говорю, тебе люблячи. МВ. II. 81. Жалуй мене, подружечко: жених покидає. Чуб. V. 182. 3) Относиться к кому с заботливостью, с любовью, любить, ласкать. Ой ідеш ти, доню, між чужії люде: ой хто-ж тебе, доню моя, жалувати буде? Макс. (1849). 113. Батько наш був дуже добрий: жалував нас обох рівно, і брата й мене. МВ. I. 7. От баба свою дочку й жалує, а дідову все лає, все лає. Рудч. Ск. II. 43. Чи добре тобі тут, сину? Чи жалують тебе? Левиц. I. 61. Лихого нічого жалувати. Ном. № 3889. Був у чоловіка собака; покіль молодим був, дак він його і жалував, а як ізстарівсь, дак він його проганяє. Рудч. Ск. I. 13. Кинулась нас цілувати, жалувати Катря. МВ. II. 100. 4) Жалеть, беречь, скупиться. З чужої торби хліба не жалують. Ном. № 4618. Біжи, біжи, королевичу, не жалуй коня. Чуб. V. 767. Ганна грошей не жалувала. Левиц. I. 57.
Жа́луватися, луюся, єшся, гл. Жаловаться. Чоловік якось побив жінку — от вона й побігла до сотника жалуватись. Рудч. Ск. I. 189. Живи, дочко, на чужині, не жалуйсь мені. Чуб. V. 333.
I. Жаль, лю, м. 1) Скорбь, горе, горесть. Ой настала жаль-туга да по всій Україні. К. ЧР. 20. Такий уже сум ме-
