Жа́лібно, нар. Жалобно, грустно. І дуже жалібно стогнав. Котл. Ен. II. 24. Княгиня зійшла з рундука назустріч гостям, веселенько всміхаючись, тілько дивилась якось так жалібно, що аж чудно усім здалось. К. ЧР. 211. Ум. Жалібне́нько, жалібне́сенько. Сама стала, подумала, жалібненько заплакала. Чуб. V. 43. Сива зозуленько, не куй жалібненько. Мет. 251. Смутненько-жалібнесенько грає-виграває. ЗОЮР. I. 188.
Жалі́зний, а, е и пр. = Залі́зний и пр.
I. Жа́ління, ня, с. Жаленье.
II. Жалі́ння, ня, с. 1) Сожаление, соболезнование. 2) Жалоба. Як став підростати, так уже не дуже й докучав жалінням Горпині, а тілько було все Ївзі росказує, що він страждає. Кв.
Жалісли́вець, вця, м. = Жалібни́к. Найдуть люде, найдуть жалісливці і поховають як слід. Мир. Пов. II. 115.
Жалісли́вий и жа́лісний, а, е. 1) Сострадательный, сердобольный. Матусенька жаліслива добре пестувала мене. Кв. 159. Оком жалісним на них дивитись стали. К. Псалт. 247. 2) Жалобный, грустный. Жалісливі пісні. КС. 1882. X. 185. 3) Возбуждающий сожаление, достойный сожаления. (Іродови воїни) діти стинали, ні жодному не пробачали. Жалостнії матки плачуть. Чуб. III. 374.
Жалісли́во, жа́лісно, нар. 1) Сострадательно, сердобольно. 2) Жалобно, грустно. Сидить голубка, жалосно гуде. Чуб. V. 310. Ум. Жалісне́нько. (Зозуленька) жалісненько закувала. Чуб. V. 756.
Жалісни́й. См. Жалісли́вий.
Жа́лість, лости, ж. 1) Сострадание, жалость. В їх нема ні трохи жалости. К. ЧР. 252. 2) Грусть, тоска. Куди піду, повернуся, не маю радости, тільки в очах завше сльози, а в серці жалости. Чуб. V. 476. Твоя мила лежить дома із жалости хора. Гол. III. 391. Ум. Жа́лостонька. Желех.
Жалі́ти, лі́ю, єш, гл. 1) Жалеть, сожалеть. Хто любить ревне — жаліє певне. Ном. № 8781. Жалій мене, мій батеньку: милий покидає. Чуб. V. 99. 2) Беречь, хранить, жалеть. Не жалій ухналя, бо підкову загубиш. Ном. № 4674. Хто чужого не жаліє, той і свого не іміє. Ном. № 14053.
Жалі́тися, лі́юся, єшся, гл. Жаловаться. Жаліються молодиці, що ти шкоду робиш. Мет. 240. Ніколи й не жалілась, щоб що в неї боліло. Стор. Оп. II. 37. *— своє́ю бідо́ю. Жаловаться на своє горе, неудачи. Пир. у. Конон.
Жа́лка, ки, ж. = Жа́тка. НВолын. у.
Жалки́й, а́, е́. 1) Жалящий, жгучий, резкий. І на жалку кропиву мороз буває. Ном. № 3824. Жалка кропива. Ном. № 3363. Жалкий батіг. Жалкий вітер потягає. Могилев. у. 2) Жалобный. Плач жалкий та болезний. МВ. I. 100.
Жа́лко, нар. 1) Жаль, жалко. В матері дітки — нарівно жалко. Ном. № 9217. Як поїдеш з України, буде комусь жалко. Мет. 39. 2) Жгуче, больно. Як же жалко укусила мене муха. *3) Досадно, обидно. Сл. Нік. Не жалко мені а ні на кого, тільки жалко мені на отця свого, що женив-же мене малолітнього, малолітнього – малоумного. Нп. Пир. у., Конон. Ср. ст. Жалчі́ше.
Жалкува́ння, ня, с. Сожаление. МВ. (О. 1862. I. 91). І прийде час німого жалкування. К. ПС. 151.
Жалкува́ти, ку́ю, єш, гл. 1) Сожалеть, жалеть. Возьми, а то будеш послі жалкувати. ЗОЮР. II. 45. Дав я тебе до школи, та й жалкую: між панськими дітьми і ти, бачу, нахапався панського духу. Левиц. I. 252. 2) — за ким, чим. Оплакивать кого, что, сожалеть о потере кого, чего. Вона жалкує ще й досі за змієм. Рудч. Ск. I. 129. І що то жалкували за ним і хазяїн, і всі! А що вже дівчата, так і міри нема. Кв. 287. 3) — на ко́го. Пенять, сетовать на кого. Живи ж, доню, в свою волю, так, як полюбила, не жалкуй на свою матку, що тебе згубила. Мет. 72. Не жалкуй, куме, на бога: од квасу діти померли. Ном. № 933. 4) Жалеть, беречь. Свого доброго та не жалкувать. Ном. № 10779.
Жалкува́тися, ку́юся, єшся, гл. 1) Жаловаться. Жалкується на ногу. НВолын. у. Де ти, синку, ходиш? що ти, синку, робиш? жалкуються молодиці, що ти шкоду робиш. О. 1861. II. 7.
