лать, захотеть. Як завволите, сестро Меланіє, — одказала Катря. МВ. II. 199.
Завга́рити, рю, риш, гл. — кому́. Затруднить кого; задержать кого. Ще й не вечір, а вже шпарування тілько побілити… О, це їй не завгарить! Поти сонце сяде, вона і побіле. Мир. Пов. II. 80.
Завге́ть, нар. Исключая, кроме. Хар.
Завгли́б и завгли́бки, нар. = Завгли́бшки. Кінь як стрибне, — так усіма чотирма ногами по копцю й вибив, у коліно завглибки. Драг. 253.
Завгли́бшки, нар. Глубиною. В цій кручі завглибшки буде сажнів півтора. Черк. у.
Завго́дно, нар. Угодно. Ізвертається і чоловіком, і свинею, і кішкою, і чим завгодно. Рудч. Ск. II. 176.
Завгодя́, нар. Заблаговременно, заранее. Треба завгодя лагодитись з своїм добром у город на ярмарок. О. 1861. IX. 176. Збіралися завгодя, завгодя скуповувались, пекли, варили. Мир. Пов. II. 56.
Завгоро́дній, я, є. Находящийся за огородом. Аф.
Завго́рювати, рюю, єш, сов. в. завго́рити, рю, риш, гл. 1) Причинять, причинить горе, неприятность. Та хоч бий себе, хоч ріж, — сим нікому не завгориш. Харьк. 2) Переносн. запрещать, запретить. Нехай брешуть: людім не завгориш. Харьк.
Завгру́бшки, нар. Толщиною. Намисто було завгрубшки як моє. Харьк.
Завда́ванка, ки, ж. Согретое молоко с примесью сметаны. Каменец. у.
*Завдава́ння, ня, с. 1) Подавание (тяжести). 2) Задавание (уроков). 3) — у що. Отдавание на что. 4) — чого́. Причинение. Сл. Нік.
Завдава́ти, даю́, єш, сов. в. завда́ти, да́м, даси́, гл. 1) Давать, дать. Як бог дасть, то й тут завдасть. Ном. № 13. 2) Задавать, задать (урок). О. 1862. I. 54. 3) Отдавать, отдать, закабаливать, закабалить. Мій батенько мене прокляв і зміяці завдав аж на три годи на послуги. Рудч. Ск. II. 106. З дочкою ліг спати, завдав сина у лакеї. Шевч. 349. Ждала мати, ждала мати (дочки), та вже й зажурилася. Доню моя, доню, доню-одинице, та й безталаннице! чи тебе завдано, а чи запродано? Чуб. V. 744. 4) Засылать, заслать, ссылать, сослать, упрятывать, упрятать. А на дворі коня взято, за Дунай завдато. Мет. 213. На вічну каторгу завдав. Макс. 1849, 91. Семена Палія на Сібір завдав. Макс. 1849, 88. Далеко десь були вони завдаті. МВ. II. 34. 5) Причинять, причинить кому что-либо, какой-нибудь вред, сделать что-либо неприятное, — в следующих выражениях: — жа́лю. Причинять скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаєш. Мет. 15. Як я тебе в військо дам, собі жалю завдам. Макс. 1849, № 22. — жа́ху, страх, стра́ху. Наводить страх, устрашать. Щоб більше жаху їй завдать, і щоб усяк боявся так робити, — у річці вражу щуку утопити. Гліб. А буде нашу тисячу гнати й рубати, буде нам, великим панам, великий страх завдавати. Макс. 1849, 89. — му́ки. Причинять страдания. Не завдавай мені молодому смертельної муки. Мет. 210. — парла́, прочуха́на, прочуха́нки, хло́сту, чо́су. Задать трепку, отколотить. Ном. № 3860—3862. Завдавши чосу татарві, січовики одпровадили загін проти черкесів. Стор. М. Пр. 27. — сорома́. Пристыдить. Світилка-шпильки при стіні, в неї сорочка не її, в неї сорочка кумина, — завдайте, буяре, сорома! Грин. III. 486. — ту́ги. Причинять тоску, горе. Ой не завдавай, чорнявая, мому серцю туги. Чуб. V. 55. 6) — брехню́, непра́вду. Обвинять во лжи. Що обізвусь, то завдають неправду. К. Іов. 74. 7) — ду́мки. Заставить думать, беспокоиться. Я боржій пішла додому, бо грім і блискавка, і дощ завдали домашнім про мене думки. Г. Барв. 221. 8) — ду́рня. Ставить в глупое положение, выставлять дураком. Вони добре бачили, якого дурня завдав усім Колумб. Ком. I. 55. *9) Поднимать собственными силами. Завдав я свого клумачка на плечі та й побрався шляхом-дорогою. Звен. у., с. Пальчик. Ефр. *10) Помочь поднять кому. Завдай-но мені мішка, бо сам підняти не здужаю. Звен. у., с. Пальчик. Ефр.
