Завда́леки, нар. = Завда́льшки.
Завда́льшки, нар. Расстоянием. Так завдальшки, як до тії греблі, сиділи в очеретах дикі качки. Черк. у. Завдальшки як до того сухоставу од'їхали чумаки од села. Черк. у.
Завда́ння, ня, с. 1) Задача; урок. Башт. 22. *2) Задание. Сл. Нік.
Завда́рім, нар. Задаром, за бесценок. Татарин, братіку, татарин, продав сестрицю завдарім, та взяв завдатку калину. Нп.
Завда́ти. См. Завдава́ти.
Завда́ток, тку, м. Задаток. Добре слово стоїть за завдаток. Ном. № 10674. Я трохи дам завдатку, а там зароблю в кого майструючи та й оплачусь. Г. Барв. 186.
Завда́ча, чі, ж. Задаток. Я вже взяла три карбованці на завдачу. Полт. г. Слов. Д. Эварн.
Завдо́вж, завдо́вжки, нар. Длиною, в длину. Роги по аршину завдовжки, коли не більш. Стор. I. 41.
Завдові́ти, ві́ю, єш, гл. Овдоветь. Малою заміж пішла, та ще й молодою завдовіла. Мил. 91. Чом ви, цвіти, рано забіліли, я молода завдовіла. Чуб. V. 806.
*Завдовольня́ти, ня́ю, єш, гл. = Задовольня́ти.
Завдру́ге, нар. = Вдру́ге. А він його завдруге як заціде у вухо! Херс. у. Слов. Д. Эварн.
Завдяки́, нар. Благодаря. Завдяки доброму чоловікові, що порятував мене шматком хліба, я, поснідавши, спромігся переваги-ваги додому доплентатись, а то пак нездужав уже і ступіня ступити. К. Михальчук.
Завдяча́ти, ча́ю, єш, гл. Благодарить, приносить благодарность.
Завдя́чений, а, е. Благодарный. Завдячений поетові, що він квітками душі своєї уквітчав його щастя…, просив його до себе. К. ХП. 23.
*Завдя́чувати, чую, єш, сов. в. завдя́чити, чу, чиш, (кому), гл. 1) Благодарить, приносить благодарность 2) — кому що, чим. Быть кому обязанным чем-нб.
Заве́дений, а, е. 1) Принятый, установленный. 2) Явленный. Він казав, що наш контракт незаконний, бо не заведений у нотаруса. Павлогр. у.
Заведе́ння, ня, с. Обычай, обыкновение. У них таке вже заведення, що всі брати, хоть вони й жонаті, живуть і роблять укупі. Гринч. У нас таке заведення, що жінки не молотять. Гринч.
Заве́дено, нар. Разумеется, конечно. Борз. у.
Заведе́нція, ції, ж. = Заведе́ння. Ич, думаю, яка в їх заведенція! Треба й собі, щоб не подумали, що я мужик, дак нічого й не знаю. Драг. 52. Се вже така буде усюди заведенція. Кв. Драм. 34.
Заведи́світок, тка, м. = Дури́світ. Желех.
Заведі́я, ді́ї, м. Коновод, зачинщик. Гол. II. 508. *Старша свашка заведія, а на свашку вся надія. Нп.
Заве́зиско и заве́злиско, ка, с. Место, где почва глубоко запала. Вх. Лем. 414.
Заве́зти́. См. Заво́зити.
Заве́йкати, каю, єш, гл. Закричать «вей-мир». «Яку торбу, якого баранця?» — завейкали жиди. Рудч. Ск. II. 132.
Завелича́тися, ча́юся, єшся, гл. Заважничать. Завеличався, як жид на родинах. Ном. № 2490.
За́верба, би, ж., и за́вербник, ка, м. Род раст. из породы Salix. Вх. Зн. 18.
Завербува́ти, бу́ю, єш, гл. Завербовать. Другу половину завербували собі в товариство ті шмаровози. Стор. I. 109.
Заверга́ти, га́ю, єш, сов. в. заве́ргнути, ну, неш и заве́ргти, ве́ржу, жеш, гл. Забрасывать, забросить, закидывать, закинуть. Прала дівойка хусти на леду, прийшов до неї красний молодець:… «Я ті, дівойко, хусти розмечу». — Як ти розмечеш, я сі позберау. «Я ті, дівойко, праник завержу». — Як ти завержеш, а я сі найду. Гол. II. 73—74.
Завере́дити, дить, гл. безл. Почувствовать дурноту. Щось мені завередило.
Завередува́ти, ду́ю, єш, гл. Закапризничать, заприхотничать, начать привередничать.
