з дому загуло. Нп. Г. Барв. 288. Отсюда: Було́, та загуло́, равносильно русскому: было, да сплыло. 3) О голубях: заворковать. Ходить голуб коло хати сивий волохатий, як загуде жалібненько, — на серцю тяженько. Мет. 11.
Загу́тати, таю, єш, гл. 1) Ошеломить, оглушить. Желех. 2) Укротить, угомонить. Желех.
Загу́татися, таюся, єшся, гл. Зазеваться; забыть об окружающем при виде чего. Загутався, як таку красоту побачив. Вх. Зн. 19.
Заґа́вити, влю, виш, гл. — кого́. Отвлечь внимание чье. Я (злодій) піду їх заґавлю…, ти і бери. Мнж. 110.
Заґа́витися, влюся, вишся, гл. Зазеваться, засмотреться. Мнж. 29.
Заґвалтува́ти, ту́ю, єш, гл. Поднять шум, крик. Заґвалтувало село від краю до краю. Мир. ХРВ. 249.
*Заґви́нчувати, чую, єш, сов. в. заґвинти́ти, чу́, ти́ш, гл. Завинчивать, завинтить.
Заґеґота́ти, ґочу́, чеш, гл. Закричать (о гусях). Гуси по ставах заґеґотали. Г. Барв. 544.
Заґедзе́лити, лю, лиш, гл. Понести чепуху.
Заґе́дзкатися, каюся, єшся, гл. 1) = Задрочи́тися. 2) Закапризничать.
Заґе́лґати и заґе́лкати, ґаю (каю), єш, гл. Закричать (о гусях, индейских петухах). Аф. Заґелкали гуси. Шевч. II, 35. Заґелкали мов индики. Мир. ХРВ. 98.
*Заґерґе́литися, люся, лишся, гл. Окачуриться. Як побили його хлопці, то віе похикав-похикав з пів-третя тижня та й заґерґеливсь. Крим.
Заґерґота́ти и заґерґоті́ти, ґочу́, чеш и тиш, гл. 1) = Заґе́лкати. *2) Заговорить на непонятном языке (напр., по-еврейски). Мошка заґерґотав щось до своєї жінки. Звен. у., с. Пальчик. Ефр.
Заґеро́вувати, вую, єш, сов. в. заґерува́ти, ру́ю, єш, гл. 1) Загинать, загнуть. Почали заґеровувати ногу за голову; аж кістки їй тріщать, а вона її суверделить угору. Грин. II. 167. 2) Запрашивать, запросить дорого. Заґерував ти з його багато. Лохв. у.
*Заґрато́вувати, вую, єш, сов. в. заґратува́ти, тую, єш, гл. Заделывать, заделать железной решеткой. Заґратовані вікна. М. Черн.
Заґрундзьо́вувати, вую, єш, сов. в. заґрундзюва́ти, дзю́ю, єш, гл. Завязывать, завязать узлом так, что трудно развязать. Черк. у.
*Заґрунто́вувати, вую, єш, сов. в. заґрунтува́ти, ту́ю, єш, гл. 1) Загрунтовывать, загрунтовать. 2) Утверждать, утвердить. Сл. Нік.
Заґу́дзлити, лю, лиш, гл. Завязать узел. Вх. Лем. 415.
Зад, ду, м. 1) Зад, задняя часть. 2) Зад; задница, *задний проход. Голова — кість, а зад, вибачте, м'ясо: в голову цілують, а в зад б'ють. Ном. № 1288. *За́дом ки́дати. Лягаться. Кінь норовистий, усе задом кидає. Звен. у., с. Пальчик. Ефр. Ум. Задо́к, задо́чок.
Зад, нар. Вслед за, позади. Я вскочив у хату зад їх; вона вже лежала на лаві. Екатер. у.
Зада́ва, ви, ж. 1) = Ку́жба. Вас. 147. 2) Рычаг для зажимания дерева при увязке его на санях для перевозки. Миргор. у. Слов. Д. Эварн.
Задава́ти, даю́, є́ш, сов. в. зада́ти, да́м, даси́, гл. 1) Задавать, задать. Задам я тобі бурду. Ном. № 13602. 2) = Завдава́ти. В неволю всіх задала. Гол. I. 4.
Задава́тися, даю́ся, є́шся, сов. в. зада́тися, да́мся, даси́ся, гл. 1) Вознамериваться, вознамериться, решить сделать. Вона ще літом, як сонечко сипало теплим промінням, задалась, виходячи з церкви, понести колись попові рунце на розжиток. Г. Барв. 155—156. *2) Выходить на кого, делаться кем. І на швачку не задалася, бо шити не вміє. Киевщ. 3) Чваниться, форсить, фордыбачить, кочевряжиться, задираться. Таке воно нікчемне, а задається, як що й путнє. Полт. у. Г. Йов.
Задави́ти, влю́, виш, гл. Задушить, задавить. Таки бог погодив, вовк кобилу задавив. Чуб. V. 1151. Не жируй з ведмедем, а то він тебе задавить. Ном. № 1213. Нудьга його задавила на чужому полі. Шевч. 214.
Задаві́йко, ка, м. Душитель; мироед, кулак. То хиба пан? То задавійко.
