нить з своїми школярами. Кв. I. 244. І мені господь послав побратима, — загугнив Кривоніс. Стор. М. Пр. 133.
Загугня́віти, влю, виш, гл. = Загугни́ти. Солоха загугнявіла: соїзволяю. Кв. II. 148.
Загуготі́ти, чу́, ти́ш, гл. = Загоготі́ти.
Загу́да, ди, ж. Порицание. Яку ж загуду сім дровам зробите?
Загу́дити, джу, диш, гл. Начать порицать, находить недостатки. Дивувалась, що се сталось старому, що разом загудив Василя. Кв. I. 58.
Загуді́ти, ду́, де́ш, гл. = Загусти́. Стор. М. Пр. 106. Загуділи голуби. Чуб.
*Загу́зкуватий, а, е. С широким тазом, широкозадый. Загузкувата жінка, — найбільш воно до жінок і личить це слово. Сл. Яворн.
Загука́ти, ка́ю, єш, гл. 1) Закричать. Феся загукала, голос по дубині аж ся розлягає. Чуб. V. 69. 2) — на ко́го. Позвать, зазвать кого. Загукай на його, — нехай іде в хату. Гринч.
Загу́лювати, люю, єш, сов. в. загу́лити, лю, лиш, гл. 1) Заводить, завести, запрятать. І в край світа їх загулиш. Федьк. II. 76. *2) Завлекать, завлечь, заманивать, заманить. Він ніби-то кидав йому кулеші й загулював йти за собою. Стеф.
Загуля́ти, ля́ю, єш, гл. 1) Закутить. Загуляв Іван, загуляв, не до мислі жінку взяв. Чуб. V. 790. 2) Заглушить, осилить при помощи кутежей (свою беду, горе и пр.). Не втекла… таки од свого лиха: і не загуляла, й не заспівала, й не затанцювала його. Левиц. I. 86.
Загуля́тися, ля́юся, єшся, гл. Закутить. А хазяїн так загулявся, що й усі можна бочки повивозить, — то й не чутиме. Рудч. Ск. II. 151.
Загуме́нний, а, е. Находящийся за гумном. *Сл. Желех.
Загуме́ння, ня́, с. Место за гумном. Там на загуменню тополя стояла. Гол. I. 285.
Загуме́нок, нку, м. = Загуме́ння. *Сл. Желех.
Загу́пати, паю, єш, гл. 1) Начать ударять, начать глухо стучать, сильно стучать. 2) Пойти тяжелой поступью.
Загу́ритися, рюся, ришся, гл. Развлечься чем-либо и забыть о нужном, задержаться, замешкаться из-за этого. Вх. Зн. 18.
Загуркота́ти, чу́, чеш и загуркоті́ти, чу́, ти́ш, гл. 1) Загреметь раскатами. Ком. II. 34. Буря повстала, загуркотіло. Мет. 58. 2) Застучать, загреметь. Гур! гур! гур! щось страшно загуркотіло по-під вікнами й стихло. То підкотилась карета. Левиц. Пов. 317. Заскреготали зубами відьми й загуркотіли з хати. Грин. I. 68.
Загурча́ти, чу́, чи́ш, гл. 1) Загреметь, застучать, затрещать, почти то же, что и загуркоті́ти 2; иногда просто зашуметь сильно. Зашумить садок, стемніє світ і загурчить дощ об землю. МВ. (О. 1862. III. 42). 2) Упасть, скатиться с шумом, стуком, а иногда и просто упасть с высоты. Так він і загурчав з кручі! Гринч.
Загуря́ти, ря́ю, єш, сов. в. загу́рити, рю, риш, гл. Занимать, занять, развлекать, развлечь чем-либо, напр., разговорами, заставив забыть прежнее. Загури дитину. Вх. Зн. 18.
Загуря́тися, ря́юся, єшся, сов. в. загу́ритися, рюся, ришся, гл. Развлекаться, развлечься чем-либо и забыть о нужном, задержаться, замешкаться из-за этого. Вх. Зн. 18.
Загуса́ти, са́ю, єш, сов. в. загу́снути, ну, неш, гл. Сгущаться, сгуститься. Насипала багато води, а мало борошна, та мішала, мішала, а воно не загуса. Грин. II. 164. Як загусне глина, тоді не зробиш горщика. Канев. у. На чуже пшінце горшка не підставляй, бо кипітиме, кипітиме, та й не загусне. НВолын. у.
Загусти́, гуду́, де́ш, гл. 1) Загудеть. Під землею щось загуло страшно. ЗОЮР. II. 31. Загула Хортиця з Лугом: «чую, чую!» Шевч. 57. А загув — аж сумно слухати — неначе бугай у болоті. Рудч. Ск. I. 64. Мов дзвони, загули кайдани на неофітах. Шевч. 611. 2) Упасть с большой высоты (подразумевается: с гулом). Так з конем і загув у провалля. Гринч. Вообще куда-нибудь с силой, с гулом двинуться, броситься, напр., в сказке: Одну овечку хіп за ніжку та у лантух, — так уся отара і загула туди. Мнж. 55. Була ложка, помело, та й те
