Загріба́ти, ба́ю, єш, сов. в. загребти́, бу́, бе́ш, гл. 1) Загребать, загрести. І кури б загребли, єсли б не ратував. Ном. № 4582. 2) Сгребать, сгресть. Огонь каже: загреби мене. Чуб.
Загріба́тися, ба́юся, єшся, сов. в. загребти́ся, бу́ся, бе́шся, гл. Загребаться, загресться.
Загріба́чка, ки, ж. Кочерга. Ухопила горнець з печі, та й шпурнула в груди. Та бо я ся від череп'я зачяв обтрісати, вна вхопила загрібачку: «Рушай, гицлю, з хати!» Гол. III. 215.
Загрі́бок, бка, м. Неудавшийся, испорченный в печеньи хлеб. Екатер. у.
Загріва́ти, ва́ю, єш, сов. в. загрі́ти, рі́ю, єш, гл. 1) Согревать, согреть. А чортяка до парубка, давай загрівати його. Г. Барв. 190. Та прихили своє личко, най моє загріє. Гол. IV. 452. 2) Проникнуть со своим теплом. Туди (в труну) й вітер не завіє, і сонечко не загріє. Мир. 183.
Загріва́тися, ва́юся, єшся, сов. в. загрі́тися, рі́юся, єшся, гл. Согреваться, согреться.
Загрі́лий, а, е. Согревшийся.
Загріма́ти, ма́ю, єш, сов. в. загремі́ти, млю́, ми́ш, гл. Начинать греметь, загреметь. Грім уп'ять загрімає. Констант. у. Ой загреми, громику, над моєю кімнатою. Мет. 259. Заревіло, загреміло, застугоніла земля. Стор. М. Пр. 143.
Загрі́мати и загри́мати, ма́ю, єш, гл. 1) Загреметь, застучать. 2) — на ко́го. Закричать на кого. Батько часом на нього загрима. О. 1862. VIII. 19. 2) — кого́. Постоянными криками, бранью отупить кого. Ще в сповиточку загримають тебе. МВ. I. 45.
Загрімоті́ти, мочу́, ти́ш, гл. Загреметь. Як загрімотить грім. Рудч. Ск. II. 102.
Загрі́ти, ся. См. Загріва́ти, ся.
Загрі́ток, тку, м. Теплота. Желех.
*Загро́жувати, жую, єш, гл. Угрожать, пригрозить. Сл. Нік.
*Загро́за, зи, ж. Угроза. Сл. Нік.
Загрома́джувати, джую, єш, сов. в. загрома́дити, джу, диш, гл. Загребать, загресть, закапывать, закопать. Живцем в землі їх загромадили. Котл. Ен.
Загрома́джуватися, джуюся, єшся, сов. в. загрома́дитися, джуся, дишся, гл. Загребаться, загрестись, закапываться, закопаться.
Загро́нитися, нюся, нишся, гл. Покрыться гроздьями, кистями.
Загруза́ти, за́ю, єш, сов. в. загру́знути и загру́зти, зну, неш, гл. Вязнуть, завязнуть, увязнуть. Не громадь, дудку, сіна, бо загрузнеш по коліна. Ном. № 4305. А в той гарбуз москаль загруз. Чуб. V. 1070.
Загрузи́ти, жу́, зи́ш, гл. = Згрузи́ти. Черк. у.
Загрунтува́ти, ту́ю, єш, гл. 1) Загрунтовать. 2) Утвердить.
Загру́ти, ру́ю, єш, гл. Закричать (о вороне). Встречается только в фальсифицированной думе, напечатанной Срезневским. Закряче ворон, загрує, зашумує. Запор. Стар. I. 105.
Загрюзи́тися, жу́ся, зи́шся, гл. Увязнуть в грязи. Треба їм десь через дуже калну балку їхати, — вони й загрюзились. Мнж. 121.
Загрю́кати, каю, єш, гл. Застучать, захлопать (дверью).
Загрюкоті́ти, чу́, ти́ш, гл. 1) Застучать сильно и часто. 2) Загромыхать.
Загрякоті́ти, чу́, ти́ш, гл. = Загрюкоті́ти. Стор. М. Пр. 143.
Загряни́шний, а, е = Заграни́шний. Пов'язує її хустками… загрянишними. О. 1862. I. 74.
Загу́ба, би, ж. 1) Потеря. Як у нього ячмінь, то но грошам загуба. Уман. у. 2) Пагуба.
Загуби́ти, блю́, биш, гл. 1) Потерять, затерять. Загубив черевик, а я йшов та й найшов. Загубиш, то не смутись, знайдеш, то не веселись. Посл. 2) Погубить; казнить, убить. Не топись, козаче, бо душу загубиш. Мет. 17. Ой не орла, не сокола збіраються вбити, ой то ж пана та Супруна ведуть загубити. Мет. 430. Загубила свого мужа та поповича жінка. Гол. I. 51.
Загуби́тися, блю́ся, бишся, гл. Потеряться. Ой либонь моя дівчинонька та й у полі загубилася. Чуб. V. 24.
Загу́біль, лі, ж. = Загу́ба. Драг. 191.
Загугни́ти, гню́, ни́ш, гл. Заговорить в нос, загнусить. Аж ось пан Олексій покинув читати та як загуг-
