269. 3) П'ята́ми закива́ти на ко́го. Бросить, покинуть кого.
Закиги́кати, каю, єш, гл. О чайке: закричать. Тільки закигикала чайка. Стор. I. 206.
За́кид, ду, м. 1) Упрек, укор. 2) Указание недостатка. Сердиті закиди про те, як тепер сталося. Мир. ХРВ. 127.
Закида́ти, да́ю, єш, сов. в. заки́нути, ну, неш, гл. 1) Забрасывать, забросить. Один дурень закине у воду сокиру, а десять розумних не витягнуть. Ном. № 6179. Закидай мати дрова! (у піч). Мет. 227. На Юрія сіна кинь, та й вилка закинь. Ном. № 440. Невід закидали й досі не піймали. Мет. 366. О. Мойсей притулився в однім кутку канапи, а о. Хведір розлігся в другому, закинувши голову на спинку канапи. Левиц. I. 134. 2) Забрасывать, забросить, класть, положить так, что потом не найдешь, потерять. Десь капосні діти закинули батіг: шукаю, шукаю — ніяк не знайду. Гринч. 3) Садить, посадить куда-либо: в яму, тюрьму и пр. Люде його (Карпа) аж на тиждень у пашенну яму закинули були. Хата, 143. Закинув старшина чоловіка в холодну. Гринч. Ой заливши його у кайдани, закидайте в темницю. К. С. 1882. III. 615. Закинули в далеку неволю. Шевч. 448. Ей, мірошники, закидайте собаки в хліви, бо жидівське військо йде. Гринч. II. 222. 4) Выпивать, выпить. Видно, часто він закидать буде, — не раз уже я його п'яним бачила. О. 1862. X. 4. То-же значит и заки́нути в го́лову. О. 1862. VIII. 13. 5) Заговаривать, заговорить, намекать, намекнуть. Шило-мотовило по-під небесами ходило, по-німецькі говорило, по-турецькі закидало. Ном. стр. 293, № 87. Так бо почервоніла, як я їй став закидати, що її полюбив. Кв. I. 22. Закида́ти на дога́д, — слова́. Намекать, намекнуть. Закинув Марусі на догад, що се він її любить. Кв. I. 22. Почне слова закидати, воду, як то кажуть, каламутити. МВ. II. 80. 6) — на ко́го. Намечать, наметить в мыслях. Став дівки шукати. Вже на яку то він не думав? Зараз на чернігівську протопопівну закинув, та й сам злякавсь од нерівні. Кв. II. 53. — о́ком (куди́, на ко́го). Посматривать, посмотреть, взглядывать, взглянуть. Десь гарно жонатому, що усі ж то, усі, куди оком закинеш, усі женються. Кв. Драм. 185. І мати, бачу, на нас карим оком закидає. МВ. I. 129. — гадю́чку (на ко́го). Делать злостные намеки (на кого). Се так на мене закида гадючку, а я… наче мені не втямки. МВ. (К. С. 1902. X. 146). 7) Сов. в. заки́дати, даю, єш. а) Забрасывать, забросать. Ой не ходи ж, козаченьку, низом, бо закидаю доріженьку хмизом. Чуб. V. 389. Вони дивились на пишну картину тихого Дніпра, закиданого барками, байдаками і плотами. Левиц. Пов. 24. *б) Начать бросать.
Закида́тися, даюся, єшся, сов. в. заки́нутися, нуся, нешся, гл. 1) Забрасываться, заброситься. Закидається невід у воду. 2) Забрасываться, заброситься так, что потом не найдешь, затеряться. Десь закинулася шапка, — ніяк не знайду. Гринч. 3) Сов. в. закида́тися, даюся, єшся. Заброситься, забросаться. Все викидають та й викидають сюди, — аж поки закидався ввесь город. Гринч. *Безл. закида́ється на дощ. Похоже, что будет дождь. Воно закидається на те, що ми й сей рік без хліба будемо через таку спеку. Пир. у., Конон.
Закидни́й, а́, е́. Многоснежный. Зіма закидна. Мнж. 168.
За́ким, нар. = За́ки. Заким сонце зійде, роса очі виїсть. Ном. № 5679. Заведу тебе в чужу (хату), заким свою збудую. Чуб. V. 121.
Заки́нути, ся. См. Закида́ти, ся.
Закипа́ти, па́ю, єш, сов. в. закипі́ти, плю́, пи́ш, гл. 1) Закипать, закипеть. Казаночок закипає. Щогол. Закипіло синє море. Шевч. 48. 2) — кро́в'ю. Се́рце кро́в'ю закипа́є. Употребляется для выражения высокой степени мучительных душевных страданий. Що в козака серце замірає, а в дівчини кров'ю закипає. Чуб. V. 135. 3) Начинать сердиться, рассердиться, разгневаться. Закипів же й я тоді: «Да ти, кажу, Якове, говори доладу!» МВ. I. 107. То-же значение — гніво́м. Злякаються усі правдиві люде і закиплять
