звание. А за тим удруге, втретє заклик оддається. Мл. л. сб. 139. *На за́клик. а) На призыв; в) по приглашению. Сл. Нік.
Заклика́льник, ка, м. Зовущий, зазывающий.
Заклика́льниця, ці, ж. Зовущая, зазывающая. (Курица говорит о кухарке): «Казала я півням і курам-кумонькам, щоб закликальниці мов кобця стереглися». К. Дз. 139.
Заклика́ння, ня, с. Зазывание, приглашение. *Сл. Желех.
Заклика́ти, ка́ю, єш, сов. в. закли́кати, чу, чеш, гл. 1) Приглашать, пригласить, зазывать, зазвать. На хліб, на сіль людей закликають. Макс. Я шавлію пересію, руту перетичу, — кого люблю та кохаю, — до себе закличу. Лавр. 156. Як у лісі була хата, то вона боялась сама ночувати і пішла в село, щоб закликати дівчат. Рудч. Ск. I. 202. 2) Произносить, произнести божбу, клятву, обет. Крім постів, уставлених церквою, закличе собі гуцул по перебутій хоробі або з иншої нагоди осібну божку (піст) в скоромний день. Шух. I. 41.
*Заклимакува́ти, ку́ю, єш, гл. Крепко вместе что-либо связать, сложить. Сл. Желех.
Закли́н, ну, м. Заклятие. Гроші ті (скарб) заклинені, бо той, що клав, казав: котра рука поклала, то та най їх озме. Отже той заклин мусить вигоріти. Шух. I. 44.
Заклина́ння, ня, с. Заклинание. Заклинанє, як гадина укусить. МУЕ. III. 53.
Заклина́ти, на́ю, єш, сов. в. заклясти́, клену́, не́ш, гл. 1) Заклинать, заклясть. 2) Проклинать, проклясть. Заклинаю тебе богом, не муч мене. Єв. Мр. V. 7. Заклинаю тя іменем божим. МУЕ. III. 53. Десь ти мене, моя мати, в барвінку купала, купаючи заклинала, щоб долі не мала. Мет. Заклинала вона гроші ті… ось як. Гринч. II. 143. *3) — кому́. Заклиная запрещать. Вона закляла страшним способом своєму Мацеєві. Борд. *4) Произносить проклятие, ругаться, выругаться. Він хотів заклясти, але вдарив себе долонею по роті. Франко.
Заклина́тися, на́юся, єшся, сов. в. закля́стися, кляну́ся, не́шся, гл. Клясться, поклясться. Заклялась і забожилась, що не прийде до хати. Чуб. V. 656. Мотря заклиналась, що бачила холеру.
Заклина́ч, ча́, м. Заклинатель.
Заклинцьо́вувати, вую, єш, сов. в. заклинцюва́ти, цю́ю, єш, гл. 1) Набить стену клинышками перед обмазкой глины. 2) — в кайда́ни. Заковать в кандалы. Лихі люде закинули його в куну, та ще й заклинцювали в кайдани. О. 1862. VII. 47. *3) Заклинивать, заклинить. Сл. Нік.
Заклі́пати, паю, єш, гл. Замигать. Бубка тільки очима закліпав і нічого не сказав. Левиц. Пов. 184.
За́кло, ла, с. Кусок земли, вдающийся в чужую землю. Козелец. у. *Я тоді саме під житом на заклі лежав. Кон.
*Заклопо́тано, нар. Озабоченно. Сл. Нік. Вони заклопотано тупчаться біля свого товару. Виннич.
*Заклопота́ння, ня, с. Смущение, конфуз. Як він мені сказав оце, я так заклопоталася, що й сказати не можна; з того заклопотання була б крізь землю провалилася. Крим.
Заклопота́ти, чу́, чеш, гл. Причинить много забот, хлопот. Бо свекруха й лепетуха, сварливая голова, вона ж мене заклопоче, — я ж дівчина молода. Чуб. V. 535.
Заклопота́тися, чу́ся, чешся, гл. 1) Быть в хлопотах, заботах. Ей, зажуриться, заклопочеться Хмельницького старая голова, що при йому ні сотників, ні полковників нема. Дума. Вмер в їх хазяїн, — дівчина трохи заклопоталася, поки його поховали. МВ. II. 196. *2) Смутиться. Ви його в живі очі вилайте, він не заклопочеться. В його стиду вже нема. Крим.
*Заклубо́та́тися, чу́ся, чишся, гл. Заклубиться: приходить в движение. Хмари заклуботалися й почали розходитись на боки. Мирний.
Закльо́вок, вку, м. Надклеванное яйцо, из которого должен выйти цыпленок. НВолын. у.
Закльо́вувати, вую, єш, сов. в. заклюва́ти, клюю́, є́ш, гл. 1) Заклевывать, заклевать. Тепер її і кури за-
