Яку давню давнину пригадала вона мені! І мою молодість, і мою покійницю, і мої літа давні. Левиц. У причтах-приказках уста мої отверзу, про давню давнину тобі я возглаголю. К. Псал.
Давни́ти, ню́, ни́ш, гл. Делать давним.
Давни́тися, ню́ся, ни́шся, гл. Делаться давним, старым.
Да́вній, я, а́. 1) Давний. Се, може є давній бідний невольник із неволі утікає. Макс. (1849). 45. Вони не так старі, як давні. Ном. № 8645. В давній дуже жив він вік. Котл. *З да́вніх-даве́н. Издавна, давно уже, исстари. З давніх-давен я так роблю. Крим. 2) Древний, старинный. Дві церкви, — одна мурована висока, друга дерев'яна і давня сильно. МВ. I. 16. В давні времена, як ходив по землі Бог з Петром і Павлом. Чуб. I. 56. Да́вня річ, да́вня давнина́. Давно минувшее. Рудч. Ск. I. 59. 3) Прежний, *былой. Давні пригоди боронять від шкоди. Ном. № 1753. Шапка сива, виступка козацька настояща, ще давніх козаків. МВ. *Ті старечі, давнього блиску позбавлені очі, тая сіть несчисленних зморшків. Борд.
Давні́сінько, нар. Очень давно. Та вже вона давнісінько моя. Кв. II. 187.
Да́вність, ности, ж. 1) Давность. Давність земська. Л. Ст. 2) = Давни́на́. Не задавить тому серця, чий рід з давности ведеться. К. Досв. 112.
Давні́ш, *давні́ше, нар. 1) Сравнит. ст. от давно́. 2) Ранее. На біса щук пускаєш, пане-брате? (у ставок). Усіх лящів позводиш — їх щуки заїдять… — «Даремна річ», — сказав хазяїн, «жалкую, чом давніш не звів». Гліб. 42.
Давні́шній, я, є. Давнишний. Тільки де-не-де димок над кручею піднімається, та по вітру, як давнішняя слава Синопа, розлітається. Морд. (Млр. л. сб. 92).
Да́вно, на, с. (Употребляется только в косвенных падежах). А тут бур'ян, піски, тали, і хоч би на сміх де могила о давнім давні говорила. Шевч. 378. І батьки наші казали, що зробив ти в давні давна. К. Псал. З да́вна, з да́внього да́вна, з да́вніх даве́н, *з даве́н да́вніх. Издавна, с незапамятных времен. Був собі дід та баба, з давнього давна у гаї над ставом удвох собі на хуторі жили. Шевч. 98. Ви, тітко, кажете, що се Музичин ґрунт з давніх давен. Адже ж у давнього Музики було багато степу. Левиц. Пов. 373. Це ще з давніх давен у нас повелося. Харьк. г.
Давно́, нар. Давно. Да вже ж моєї дівчиноньки давно не було. Чуб. III. 149.
Давномину́лий, а, е. Давнопрошедший.
Давну́ти, ну́, не́ш, гл. См. Дави́ти. Желех.
Давня́шній, я, є = Давні́шній. Давняшня знакома. Рудч. Ск. II. 158.
Давону́ти, ну́, не́ш, гл. Сильно давнуть. Так її давонув, мало що духу не видавив. Чуб.
Даву́чий, а, е (от дави́ти). 1) О вкусе: терпкий, *вяжущий. 2) Удушливый. Давучий чад. Конст. у.
Даву́чка, ки, ж. Терпкий фрукт. Стане давить отут, наче грушу давучку їси, да вдавишся.
Дада́кати, каю, єш, гл. 1) Болтать. 2) Гоготать. Гуски дадакають. Вх. Лем. 408.
Дада́кач, ча, м. Болтун. Вх. Лем. 408.
Да́де, нар. Где-нибудь. Вх. Лем. 408.
Даде́кой, даде́коли, нар. Иногда. Вх. Лем. 408.
Д'адже́ж, нар. (вм. да адже́ж) = Адже́ж.
Да́єден. Кто-нибудь. Вх. Лем. 409.
Да́зь-бі, — біг, нар. = Да́сть-бі. Чи вже не варитимете галушки оце? — Ні, серце, бо борошенця в нас дазь-бі. У Гул.-Арт. как существ.: Як їсти дазьбіга та ще й гладкими буть. О. 1861. III. 97.
Да́йка, ки, ж. Даяние. Харьк. Манж.
Дак, сз. 1) Так, да, но. Рада б душа в рай, дак гріхи не пускають. Ном. Ой у полі да криниченька, тілько водиця сльозиться, не рад чумак да чумакувати, дак не мусить оплатиться. Мет. 459. «Куди ти, вовче, біжиш?» — «До вдови за поросям». — «У неї ж одно». — «Дак щоб не було й того».
